Iryna Shashkova-Zhuravel - Ілюзії та Амбіції. Гувернантка, Iryna Shashkova-Zhuravel

Ввечері Ярослав вирішив поцікавитись у вищих сил, яке майбутнє очікує його з Антоніною. Тож завітав до своєї сусідки Марини, яка у дитинстві отримала надприродні здібності від відьми, яка була при смерті. Охоронець попросив подивитись на фото дівчини та сказати, чого очікувати від їхніх взаємин.

Марина, всупереч модному тренду, не розглядала свою надприродну силу як джерело прибутку. Молода жінка допомагала лише своїм знайомим. Того вечора вона тільки-но повернулася з роботи й була не дуже рада візиту сусіда.

— Усі сусідки, наче показилися, бігають до мене з фото своїх залицяльників, і ти вирішив не відставати. Еге ж?

Зітхнувши, Марина все ж уважно подивилася на фотографію Тоні в телефоні Ярослава.

— Жодних ілюзій у тебе не повинно бути стосовно цієї дівчини. Її серце зайняте, — зі співчуттям до сусіда сказала провидиця.

Ярик не очікував настільки категоричного передбачення та зовсім не хотів вірити в почуте. Пониклим голосом тихо перепитав:

— Але ж усе може змінитися, правда?

— Теоретично може, адже все життя нас супроводжує безперервний рух і розвиток. А практично — навіщо ти звернувся до мене, якщо не віриш тому, що зараз бачу? Я, між іншим, маю купу хатніх справ після роботи.

— Я почув тебе, Маринко, — невесело зітхнув Ярослав.

Коли хлопець уже збирався йти, віщунка, уважно подивившись на нього, неочікувано озвучила оптимістичний прогноз про його майбутнє загалом:

— А ти знаєш, що в тебе розпочався сприятливий період для сходження у професійній сфері? Ти дивися мені, щоб на новій роботі викладався на повну силу, — з приязною усмішкою дала настанову провидиця.

— Я ж не казав тобі, що змінюю роботу! Звідки ти… А, звісно, ти ж відьма, — нарешті трохи повеселішав Ярик.

Показово, що Ярослав не надто вірив у долю, а до Марини звернувся лише, щоб та підтвердила його здогадки про почуття Антоніни. І ось маєш: відьма однозначно намагалась розвіяти всі ілюзії про взаємність. Та хлопець не збирався здаватися.

«Тепер, коли в нас буде спільний роботодавець і я частіше її бачитиму, мої шанси здобути прихильність Тоні збільшаться попри всі магічні прогнози», — подумки заспокоював себе.

Минуло два тижні.

Суботнього ранку гувернантка біля входу в будинок, зустрівши впевненого та життєрадісного Ярослава, провела його до кабінету Анатолія Миколайовича.

— Це ж треба, наскільки ти маєш переконливий вигляд у діловому костюмі, — підбадьорила вже колишнього шкільного охоронця дівчина.

Щойно відчинивши двері кабінету, Тоня зойкнула, бо пан Анатолій з розмаху жбурнув у неї апельсин, який хвацько встиг перехопити Ярослав.

Високий та міцний для своїх п’ятдесяти п’яти років бізнесмен підійшов впритул до гостя та пильно поглянув в очі, потім обійшов навколо нього та впевнено покрокував до вікна. Дивлячись у далечінь, Анатолій Миколайович спокійно та вкрадливо запитав:

— Чому ти вирішив, що можеш претендувати на посаду мого особистого охоронця?

— Я маю свідоцтво про відповідну кваліфікацію та всі потрібні навички для надання особистої безпеки скрізь — і на виході з приміщення, і під час пішого пересування будь-де, і…

Ярослав не встиг договорити, як потенційний роботодавець безцеремонно його перебив:

— Значить так: під час ходьби ти мені до біса не потрібен, бо я не пересуваюсь пішки, а в інших ситуаціях подивимося, чи спрацюємось. Поки що іди до хлопців у кімнату охорони та ознайомся із системою відеоспостереження. На роботу вийдеш у понеділок. Працюватимеш тиждень через тиждень.

— Дякую, я згоден! — радісно вигукнув Ярик.

— Згоден він, ще б пак. Тоню, ще проведи мого нового особистого охоронця маєтком, хай тут усе вивчить.

Анатолій Миколайович повернувся до роботи за ноутбуком та жестом дав зрозуміти, що розмову завершено.

— Бачу, ти йому сподобався, — весело прошепотіла Антоніна.

— Бос дуже зверхньо поводився, але я все одно задоволений, бо працюватиму поряд із тобою, — усміхався хлопець у відповідь.

Після невеличкої екскурсії маєтком, гувернантка привела Ярослава до спортивної зали, де її підопічний Богданчик, син пана Анатолія, відпрацьовував вправи з кікбоксингу зі своєю тренеркою, високою брюнеткою на ім’я Кіра.

— Тоню, подивись, я навчився хіл-кік робити!

Богданчик досить впевнено з розвороту у триста шістдесят градусів наніс п’ятою удар по боксерському мішку.

— Оце так! Та ти здібний кікбоксер, Богдане, — радісно похвалила гувернантка.

— До речі, я теж усе дитинство займався бойовими мистецтвами, — з гордістю повідомив Ярослав.

— Невже серйозно?

Кіра насмішкуватим поглядом поглянула на Ярика.

— Тож пан Анатолій тепер під надійною охороною, я бачу, — наблизившись до новачка, констатувала кікбоксерка.

За якусь долю секунди молодий охоронець зігнувся від пропущеного прямого удару в сонячне сплетення, який жартома напівсили нанесла кулаком спортсменка.