obraxxas - Вальпургієва Ніч, obraxxas

Обряд розпочинався.

Довкола наростало містичне напруження, яке буквально вібрувало в повітрі, наче сама земля тремтіла від приходу чогось незбагненно могутнього. Відьми почали співати. Їхні голоси, тонкі й глибокі, злилися в єдиний гімн, що лунали по всій землі, прямуючи до самих зірок. Пісня, що звучала старослов'янською мовою, була мов закляття, відлунюючи в часі, проникаючи в серце всіх присутніх. Слова були давні й потужні, і здавалося, вони йшли від самого коріння світу, запрошуючи богів спуститися до них:

— Радуйся, Велесе, духом прийди!
Маро, донька темна, сил нам даруй!
Перуне, грім твій захистить нас,
Дажбоже, світом своїм освяти нас!

Магія відлунювала від кожного слова, її присутність була такою, що її можна було відчути на дотик. Відьми водили хороводи навколо вогнищ, зливалися в єдиний потік, їхні рухи були плавними, як води стародавніх річок. Їхні наряди були втіленням слов'янської краси: червоні та білі плаття, прикрашені витонченим мереживом, яке оголювало плечі та підкреслювало витончені талії. Кожна частка їхнього вигляду, кожна лінія, кожен відблиск вогнів у тканині говорили про силу й витончену грацію. Тканина палахкотіла в сяйві вогнів, створюючи образи, ніби вони самі були частиною темної ночі, що ожила.

Вони були босі, і їхні ноги, м'яко торкаючись землі, здавалися живим втіленням природи, а самі вони, сплітаючись у танці, ставали єдиним цілим із землею, як якщо б сам ліс дихав разом з ними.

Запахи трав наповнювали повітря: чебрець, полин, звіробій — вони, сплетені в вінки, стали не лише прикрасами, а й частиною священного процесу. Вони прикрашали голови відьом, їхня краса і сила обплітала їх так, наче вони були самими духами лісу. Усе навколо було пронизане аурою магії, навіть для тих, хто не мав дару, магічна енергія була відчутною, немов електричний розряд.

Істоти лісу визирали з тіні дерев: маленькі мавки з золотистим волоссям, що ніби сіяло в темряві, лісовики, чиї фігури майже зливалися з корою дерев, і навіть темні упирі, що стояли осторонь, уважно спостерігаючи за подією, боячись полум'я й сили відьом.

Мрая танцювала разом із сестрами, її серце билося в унісон із ритмом співів і важкими ударами барабанів. Кожен її рух був точним, ніби частина вищого ритуалу, і в її очах читався вогонь бажання й готовності. Її обличчя палало радістю та натхненням, а в її тілі пульсувала та магічна енергія, яка вирувала у всьому навколо. Вона була впевнена, що хоче цього, хоче стати Королевою ночі. Її амбіції не знали меж, і магічний дар, що вона носила в собі, був її зброєю. Вона відчувала, що цієї ночі, серед темряви й вогнів, її доля буде вирішена.

Велина підняла руки до неба, її голос лунав потужно, як грім, здатний проколоти саму сутність ночі. Вона проголосила слова, що несли в собі силу сотень поколінь:

— Вальпургієва ніч — це час, коли Велес відчиняє ворота між світами. Ми вклоняємося йому, покровителю магії та всіх, хто живе між світлом і тінню. Перун дарує нам силу, а Мара береже наші душі після смерті. Жертва — це наш дар, щоб ковен процвітав, а наші діти могли й далі ходити цією землею.

Її слова проникали в саму землю, мов древнє прокляття, яке не можна було скасувати. Молоді відьми, яких називали дочками ночі, стояли, затамувавши подих, готові почути кожне слово, яке змінювало їхні долі. Велина продовжила:

— Кожна деталь ритуалу — від символів на наших тілах до кольору полум'я — має значення. Жертва, яку ми приносимо, є не тільки даниною богам, а й способом забезпечити ковену силу, відвести хвороби й біди.

Мрая стояла серед дочок ночі, відчуваючи, як тремтіння хвилями розходиться тілом. Вона була молода, але в її душі горіла жага до більшого, і її сила виокремлювала її серед інших. Магічний дар Мраї проявився ще в дитинстві, коли вона, безжально й холодно, змусила бурю стихнути одним лише порухом руки. Це була сила, що заворожувала й лякала одночасно. Вона знала, що ця ніч стане вирішальною для її долі.

Її серце билося швидше, думки швидко переміщалися від однієї мрії до іншої. Стати Королевою ночі — це була велика честь, честь, яку отримували лише найобраніші, найсильніші. Водночас її обрання означало кінець її звичного життя. Вона розуміла, що її доля передбачена і вже написана, і вона не може відступити. Її життя і її смерть тепер були частиною цього великого ритуалу.

Велина закінчила промову, і старші відьми почали підготовку до кульмінації ночі, що наближалася, як велика буря, готова розірвати все на своєму шляху.