obraxxas - Вальпургієва Ніч, obraxxas

Мрая дивилася на Ладу з гордістю і ніжністю, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом. Дівчина була схожа на неї саму в ту ніч, коли вона стала Королевою ночі — обрана богами, готова принести свою душу в жертву заради сили ковена. Її погляд зупинився на Ладі, і серце Мраї ніби стислося від передчуття важливості цього моменту. Вітре, він прошепотів крізь гілки дерев, її голос передав усю глибину мудрості й сили, що тісно перепліталася з цією землею:

— Ладо, будь сміливою. Твій шлях важливий, і ти — спадкоємиця моєї магії, якою охоплюєш цей світ.

Коли Лада почала співати свою пісню, голос її був чистим, як кришталь, і в той же час потужним, як буря. Мрая підхопила її слова, переплітаючи їх з власною магією, і пісня стала вищою, могутнішою:

"Дажьбо, світи,
Мокоше, люби,
Життя моє — це вам дари.
Земле, прийми,
Вітре, живи,
Тіло моє вічність храни."

Звуки цієї пісні, сплетені з магією Мраї, відгукувалися в кожній живій істоті навколо. Відьми й відьмаки, які стояли довкола, немов заворожені, заплющили очі, відчуваючи, як енергія Мраї проникала у їхні серця, зливаючись із голосом Лади. Це був момент, коли минуле і майбутнє зливалися в одному потоці — невидимий, але відчутний, як сама суть життя.

Коли останні ноти пісні згасли, Лада, як і Мрая до неї, випила зілля, яке подала їй Велина. Обличчя дівчини залилося світлом спокою, її очі поступово заплющилися, і вона опустилася на жертовний стіл, тишу переривав лише легкий подих ночі. У ту мить дух Мраї простягнув свої невидимі руки до Лади, і, здавалося, сама ніч обійняла її, передаючи останнє благословення. Лада відчувала на собі цей потік магії, що проходив через її тіло, вбираючи у себе все — як глибоке коріння, що п'є енергію землі.

Ковен, схилившись у молитві, прийняв її жертву. Полум'я вогнища здійнялося високо в небо, і нічне повітря наповнилося невідомим теплом і сяйвом, немов сама природа благословляла їх, схиляючи голови перед новою Королевою ночі. Всі вони відчували єдність з богами, і світ знову став магічним, нескінченним, як сама вічність.

Це було не завершення, а початок нового циклу, нового життя для ковена, що й далі продовжував свій шлях у злагоді з богами, зберігаючи древні традиції й силою магії, яку було отримано за ціну жертви.

Мрая — частина вічності

З того часу ім'я Мраї стало частиною кожної молитви ковена. Її дух був їхнім захисником, її магія текла в кожній рослині, в кожному струмку, в кожному листку, що ковзає під вітерцем. Вона стала частиною цієї землі, її душею, яка завжди була з ними, навколо, в серцях.

Коли вітер торкався гілок дерев, ковен відчував: це Мрая спостерігає за ними. Її сміх лунав у шелесті трав, її присутність відчувалася в кожному звуці, що огортав землю. Її любов до ковена була безмежною, мов саме небо, що тягнулося понад ними.

Кожного року, коли нова дівчина ставала Королевою ночі, вона завжди відчувала невидиму підтримку, ніби сама Мрая шепотіла їй слова благословення, що несли силу й відвагу для прийняття свого місця. Так цикл тривав, і магія ковена залишалася непорушною, живою, вічною.

І хоч століття минали, а світ змінювався, ковен продовжував свою місію, вшановуючи ту, хто першою віддала себе, аби стати частиною вічного полум'я, що горіло в серцях усіх її нащадків.

Кінець.

Кінець