Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

Хотіла, щоб я усвідомила її слова. Або вловилася на гачок. Та мене не обдуриш.

- Можеш не намагатися. - обрізала я Лоран.

- І чому ти тоді тут сидиш? Чому я тебе запросила? Чому ти тепер знаєш, хто така Лоран, а інші — ні?

Слушне запитання. Та все одно, я не попадуся. Так, вся ця вистава була влаштована, щоб справити на мене враження. Яка саме? Почнемо із запрошення. Найкращі Відьми супроводжували мене. Я всіх їх бачила на Великих Поєдинках. Сама Ревей відчиняла мені двері. Вибір закладу. Все розраховано на те, щоб вивести мене з рівноваги. Навіщо? Скоро стане ясно. А як сама Лоран зі мною спілкувалася? Мабуть, з Марселем вона говорить не таким лагідним тоном. Спокійна, схожа на нормальну людину. Виділяє, я би навіть сказала, підкреслює, мою значимість. Маніпулятор! Та, як я і казала, її старання марні. Холодний розум, рівне серцебиття, жодних проявів емоцій. Думаю, що моя поведінка не залишилася непоміченою для настільки досвіченої Відьми. Але у неї був свій план. Вона його грала до кінця.

- Ти мені скажи, Рене-Лоран. - трохи я їй підіграла.

- Я бачила багато найманців. Багато воїнів. Деякі хотіли мене вбити. З деякими я билася пліч-о-пліч. - відкинулася на спинку стільця Химерниця. - Ти дуже вправна. Ти можеш вижити там, де ніхто не зміг би. Ти вперта. Доводиш справу до кінця. І знову виживаєш  і отримуєш перемогу. Ти — не стандартна. Не така. У тебе свій баланс, своя правда, своє уявлення про світ. Думаю, я до кінця не знаю всіх твоїх можливостей.

- Все? Закінчили урочисту частину? Тепер до справи? - мій тон залишався серйозним і діловим.

Рене-Лоран посміхнулася і ледь помітно зітхнула. Зрештою, не думаю, що вона очікувала на іншу мою реакцію. Але все одно, її таким чином вибудована лінія поведінки свідчила про те, що я чогось досягла в її очах. Хай вона й намагалася перебільшити мої здобутки і чесноти, та я знала, що за цією усією виставою ховається визнання мене тією, з якою варто обговорити певну ситуацію. Рене-Лоран зараз вела зі мною розмову на рівних. Не багато простих людей викликають повагу в очах Відьом. Та досить вже собою пишатися. Потім ввечері полежу і перед сном посмакую.

- Мені потрібна твоя допомога. - без зайвих слів звернулася до мене Химерниця. - Я зіткнулася з певного роду труднощами.

Буквально це означало наступне — мої Відьми найкращі в світі і вони з усім впораються, але я хочу перестрахуватися.

Я підняла одну брову. Треба трохи показувати емоцій.

- Ти знаєш, що у кожного є вороги. Гіпотетично, в мене теж можуть такі бути. - спокійно продовжувала Рене-Лоран. - Завдяки Великим Поєдинкам моїх Відьом добре знають.

Ага. Знають. Згодна. Та чому ти не звернешся до інших Відьом свого ж клану? Не можеш їм довіряти. Не можеш переступити через гордість. Не можеш допустити, щоб про тебе думали, що ти хоча б щось не контролюєш. Яка тоді слава піде про клан взагалі і про Рене особисто? Ні вона, ні її Відьми не можуть убезпечити Лоран? Смішно.

- Як ти бачиш, ми досить впізнавані. Завдяки нашій силі і зовнішності. - Лоран легенько перебирала пальцями на столі.

- І? - я підняла і другу брову, хай порадіє.

- Я наймаю тебе. - заявила Лоран.

Вона. Наймає. Мене. Я ледь не розсміялася в обличчя самій впливовій Відьмі нового клану, а невдовзі, можливо, і всього Ксерону.

- Припустімо… - тепер я підібгала губи. - що найманець погоджується на твою пропозицію. Хоча умов ще не названо. Як саме ти бачиш цю роботу?

Глибокий видих Химерниці. Підняте підборіддя. Тон якоїсь імператриці.

- Ти станеш моєю тінню. Будеш завжди на відстані протягнутої руки. Я іду по місту, ти за мною. Я на зустрічі, ти чекаєш. Я сплю, ти стережеш мій сон. Будеш увесь час знаходитися там, де я визначу. Щоб я могла на тебе розраховувати в потрібний момент.

Ну, все зрозуміло. Фактор несподіванки. Я та, хто може вплинути на ситуацію неочікуваним для ворога чином. Я та, хто може попередити, або затримати на якийсь час тих, хто надумає напасти на Лоран. Я стану тою, яку можна пустити в розхід без жодних вагань.

- Ти припустилася занадто великої кількості помилок. - я підвелася, посміхнулася під маскою дуже задоволеною посмішкою. - Очевидно, що ти не в тому положенні, аби ставити мені такі умови таким тоном. Бажаю тобі успіху у боротьбі з таємничими вбивцями, які до того ж можуть виявитися драйтлами. Хоча… Ні. Не бажаю.

Розвернувшись на місці, я вже зробила перший крок, як Химерниця зупинила мене.

- Два злотих за цикл.

Я зупинилася і розвернулася знову до неї лицем тільки з однією метою — подивитися на її обличчя, що жило марною надією.

- Ще одна помилка. - я похитала головою. - Для таких як ти важко зрозуміти, що гроші не вирішують усе на світі.

- Я це знаю.

- Ага. Тому маєш і інші інструменти: залякування, шантажування, погрози, навіть вбивство. Увесь спектр. Та ти повинна зрозуміти декілька речей. По-перше, ти припустила, що зможеш мене найняти. Перша твоя помилка. Вела розмову так, наче контракт зі мною уже в тебе в кишені. Що розповіла про тих, хто хоче тебе вбити? Яку інформацію я від тебе отримала? До чого мені готуватися? Або ти і сама цього не знаєш, або не хочеш казати. Та в одному і іншому випадку — то ще одна причина не братися за цю роботу. Ти думаєш, що можеш керувати і впливати на життя будь-якої людини? Можеш її змусити робити те, що тобі заманеться? Змушена тебе розчарувати. - я посміхнулася, і по моїх очах вона зрозуміла це. - Знаходитися там, де ти скажеш? Це навіть звучить смішно. Ти збираєшся найняти на роботу професійного найманця і тут же хочеш вказувати йому, як він має робити свою роботу.

- Поки що з цього усього я бачу лише дівчинку, яка хоче показати своє Я. Яка ненавидить Химерниць. І яка не може переступити через якусь свою давню образу на них. Що вони тобі зробили? Наступили тобі на ніжку? Купили у крамниці останнє тістечко?

Я опустила голову і дивилася на неї з-під лоба. Рене зціпила зуби.