Вікторія Грош (Rouce) - Кав'ярня моєї бабусі, Вікторія Грош (Rouce)

2 глава "Друг дитинства"

Ранок.

Ми з бабусею встали рано зранку до того часу, як почало світати. Зібрали пиріжки, які бабуся приготувала ще ввечері, взяли з собою ще деякі напої та пішли у кав’ярню. Вона знаходиться за два квартали від будинку в якому ми живимо. Не скажу, що ми дійшли туди швидко, бо по снігу йти важкувато, особливо бабусі. Ще вчора снігу не було, а зараз він є та ще йде. І це наштовхує мене на думку, що схоже у кав’ярню заходитимуть люди... принаймні на це сподіваюсь. Ми підійшли до кав’ярні. Вона все така як виглядала до того як я поїхала з містечка. При вході стоять вазони з квітами. Вони штучні, але виглядають ніби живі. І це не аби як красиво. На вікні висить табличка з написом “Зачинено”, але за декілька хвилин на цій табличці буде написано “Відчинено. Ласкаво просимо”. Біля кав’ярні стоїть стенд, де з одного та з іншого боку написано меню. Я пам’ятаю, що це ще я друкувала це меню, а бабуся його не змінила взагалі. Я з бабусею зайшли у кав’ярню. Перше, що я зробила так це перевернула табличку, що кав’ярня вже відчинена. А після ми пішли за прилавок. Бабуся почала розкладати пиріжки та інші солодощі, а я оглянула все що знаходиться тут. За прилавком все охайно та чисто. Кавові машини ідеально чисті. Тарілки та чашки стоять та висять на своїх місцях. І у залі чисто. До речі, у залі стоять столики вкриті червоною з білими квіточками скатертиною, м’які стільці на спинках висять пледи різного кольору. Тут є й бежевий плед та плед у чорно-білу клітинку. Загалом все виглядає комфортно. Є навіть два диванчики та камін, книжкові шафи, а також картини та квіти. От чим ця кав’ярня не затишна? Як на мене, затишнішої кав’ярні більш ніде немає. Ось тільки чому мешканці перестали сюди ходити? Це питання зовсім не риторичне. Навпроти нашої кав’ярні відчинилась кав’ярня з іноземною назвою “Pasión del Café”, що в перекладі з іспанської називається “Пристрасть до кави”. Чим та кав’ярня краще? Я не розумію. Треба буде зайти та подивитись. Чого вона така популярна. Але не зараз, бо наша кав’ярня щойно відчинилась. Тож ми чекаємо на відвідувачів.

Минуло сорок хвилин з відкриття, а до нашої кав’ярні ще ніхто не зайшов. А у кав’ярню навпроти зібралась вже велика черга. На це дійсно боляче дивитись як всі проходять повз нас. І раптом я бачу як до нашої кав’ярні підійшов хлопець. Він зайшов у кав’ярню та підійшов до нас. І я в ньому впізнала свого друга дитинства. Ми з ним частенько проводили час тут. Друга звати Валентин. Він так змінився... та я все одно його впізнала. Хлопець підійшов саме до мене.

— Єва?

— Так.

— Як давно ми не бачились.

— Це правда. Ти щось будеш замовляти?

— Так. Зроби мені, будь ласка, еспресо — він усміхнувся, а я швиденько почала йому робити напій. Навички я не втратила, тому зробила каву швидко. Поставила на поверхню, а він заплатив. Валентин весь час дивився на мене, що мені було не зручно.

— Єво, ми можемо з тобою поговорити? — я подивилась на бабусю.

— Йди... поспілкуйтесь — бабуся усміхнулась, а я вийшла з-під прилавка. Ми сіли за столик.

— Якими долями тут?

— Повернулась у своє рідне містечко. Не хочу жити у шумному місті, там не комфортно для мене. А ти?

— Я приїхав, щоб навідати батьків. Чим займалась у столиці?

— Вчилась та працювала. Пропрацювала там чотири роки. З начальником стали деякі проблеми, ставлення до мене змінилось не в кращу сторону. Тому звільнилась та приїхала сюди. Думала допомагати з кав’ярнею бабусі та щось все йде не за планом. Як бачиш відвідувачів тут окрім тебе немає. Тож бабуся хоче зачинити цю кав’ярню...

— Зачинити назавжди?

— Так. Але я проти цього. Це місце для мене дороге. Тому я думаю, його відновити, щоб у нас було стільки ж відвідувачів як он у кав’ярні навпроти — ми подивились у вікно, а там дійсно багато людей.

— Ні в якому разі не треба зачиняти цю кав’ярню. Вона мені також дуже подобається. А як ти хочеш її відновити?

— Та ось думаю, зробити сайт кав’ярні, переробити інтер’єр, бо цей приївся, так би мовити. Тільки самій це буде важкувато зробити та ще й меню скласти інше — я сумно подивилась на друга.

— Я не бачу проблеми у цьому, бо не проти тобі допомогти тобі. Мені якраз немає чим зайнятись.

— А чим ти взагалі займаєшся? Чим живеш?

— Я власник однієї компанії. Справи йдуть добре. Ось видався час аби приїхати на місяць до батьків та й у цю кав’ярню зайти. Тому я із задоволенням тобі допоможу. Зробимо план інтер’єру. Купимо інші меблі та ще перефарбуємо стіни. Якщо ти сказала, що хочеш оновити інтер’єр. Як тобі така ідея?

— Дуже подобається.

— І за гроші не переймайся, я допоможу. Тільки на час нам все ж потрібно буде зачинити кав’ярню...

— Це зрозуміло. Треба ж все облаштувати.

— То може зараз почнімо? Якщо є бажання.

— Звісно є. Треба спочатку лише з бабусею поговорити — сказала я, ми підійшли до бабусі. Розповіли їй про наш задум. Бабуся слухала нас уважно, а на її очах потроху виступали сльози. Бабуся не очікувала, що приїду я та почну серйозно займатись кав’ярнею. Я не дозволю їй зачинити кав’ярню та й займусь перебудовувати її, так би мовити.

Тож після розмови з бабусею ми сіли знову за столик. Валентин включив свій комп’ютер і ми почали обговорювати інтер’єр кав’ярні та шукати де та що можемо купити. Я не очікувала, що мене хтось підтримає та почне допомагати. А тут несподіванка... Ми з Валентином у теплих стосунках. Ми навіть в підлітковому віці зустрічались з ним, але якось вийшло, що розлучились і я вже не пам’ятаю за яких обставин. Та у нас залишились теплі стосунки, ми можемо проводити разом час згадуючи ті часи з настальгією. Згадувати як на нас дивилась Мар’яна, вона насправді була закохана у Валентина, але ось він був закоханий у мене. Ситуація була така собі, але що зробиш, якщо таке воно життя.

Ми з другом обговорювали все до найменших дрібниць. А після вирішили, що ми повинні облаштувати “Аромат затишку” до Нового Року, бо тоді ми хочемо зробити відкриття. І до Нового Року залишилось якихось два тижні. Думаю, що ми влаштуємо якесь свято, новорічна атмосфера точно буде. І звісно ж про меню не забули.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍