Борис Дмитрович Грінченко - Брат на брата

з лiжка i обiйшов камеру попiд мурами, озираючи їх. О, дуже мiцнi! Вiн спинився перед вiкном, подумав… Звичайно, коли перепиляв би грати та мотуза путящого, то можна бути внизу… Але ж унизу пiд вiкном буде двiр, а треба бути за двором. Ну, то як же?

Корецький почав пригадувати собi, що вiн саме бачив, проходячи двором, уявляв план його, та нiяк не мiг дорозумуватися, де саме вiн опинився б, коли б iзлiз мотузом з вiкна у двiр. Здається, це вiкно з причiлку. Коли так, то тодi, ставши на землi, вiн повинен пройти до рогу будiвлi, перейти двором до середньої брами, нею вступити в другий двiр, тодi знову брама й аж тодi воля.

Так. Але ж саме в його пiд вiкном ходить вартовий, бiля першої брами другий, а брама замкнена i ключ у воротаря… так само й з другою брамою. Нарештi там, за останньою брамою, знову вартовий…

Що ж вiн з ними з усiма робитиме? Поперед усього свiй вартовий, той, що пiд вiкном… Корецький устав i пiдiйшов до вiкна… Ось чути його ходу. Вiн обходить частину будинку: проходить проз вiкно, завертає за рiг, тодi знову назад проз вiкно й завертає за другий рiг, стрiваючися з другим вартовим. Ну, то треба…

А що це за галас такий там, на волi? Мов який ярмарок чи базар. Але тут, — вiн добре знає, - нiколи не буває нi ярмаркiв, нi базарiв… А такий галас, мов величезне стовпище людей гомонить i вигукує… Нi, вже затихло.

Дак треба скористуватися з того часу, як вартовий завертає за рiг тюрми й не може бачити його вiкна. Чи можна встигнути?

Але галас на волi не втихає. Чути якiсь окремi вигуки, тiльки не розбереш що… А! догадавсь: це певне не на волi, а в дворi: привели або виводять великий гурт рештантiв, вони стовпились у дворi й чогось галасують… Може сваряться промiж себе… може з начальством лаються, «неповиновенiє оказують», як каже доглядач, а може так просто галасують…

Ану, порахує ще вiн, скiльки часу вартовий буває за рогом тюрми. Пiдождав, поки вартовий, здавалося йому, пiдiйшов до рогу будiвлi й почав рахувати. Раз, два, три… нарахував усього сто тридцять один… То треба держати вiрьовку напоготовi, прив'язану… За яких 15–20 секунд можна бути вже внизу, долi — саме тодi, як вартовий буде за заднiм рогом, i пробiгти до брами…

— Щоб набiгти на другого вартового, що стоїть на тiй брамi, — пiдказав вiн сам собi. — Нi, це дурниця, з цього нiчогiсiнько не буде.

То це ввесь його план руйнується й нема нiякого способу?

Але що це?.. Знов крик iще дужчий…

— Урра-а-а!..

Чого тi рештанти радiють? Не розумiє!.. Якась дурниця!..

Хiба пiдкопатися? Ще б пак, — з другого поверху!.. Пробити помiст i пролiзти в перший поверх… там сидять «уголовнi»… треба, щоб i вони згодилися тiкати… Ну, але з їми справа небезпечна: коли б навiть i згодилися, то в їх завсiгди так трапляється, що вони когось задавлять або зарiжуть… якогось вартовника, або що… ну, а вiн — убивати людину… Нi-нi, — з ними треба облишити!..

Ну, а якi ж iншi способи? Просто коридором?..

Але все ж брами з вартовим не минеш! — знову сам себе перепинив. — Яким би способом не вийти, — завсiгди вийдеш у двiр, а з двору брама з вартовим неминуча… Неминуча, — пiдкреслив вiн слово думкою.

Безнадiя вже впивалась йому в душу, всмоктувалась у неї, мов п'явка в тiло… Лiг на лiжку, закинув руки за голову, заплющив очi. Не хотiв думати, не хотiв почувати… Але почував — її, ту п'явку, що всмокталась у душу…

Скiльки ще буде тут? Мiсяць? Пiвроку? Рiк? Поки впаде режим?

Поки впаде!

Вiрив, що це буде, що неминуча це рiч, але коли вона здiється?.. Всьому є кiнець, але коли вiн буде?

А гинути тут, або там, — серед сибiрських тундр, далеко вiд рiдного краю!..

Коло дверей забрязкало замком, грюкнув, одсуваючися, засув. Чого це вони знову пруться? Звичайно ж у такий час не ходять, а сьогоднi спокою не дають!

Не ворухнувся i навiть не розплющив очей, як хтось увiйшов до камери.

— Вас требують у контору, — почувся голос.

Корецький розплющив очi, — перед ним стояв один з доглядачiв.

— Чого?

— Не могу знать… требують… i щоб немедлено…

— Може жандарський офiцер приїхав?

— Не могу знать…

Корецький лiниво, нехотя пiдвiвся, взяв бриля й пiшов попереду, а за їм слiдком доглядач. Перейшли коридором, зiйшли вниз у двiр. Вiн був порожнiй. А де ж тi рештанти, що галасували?

— Що тут у дворi за крик був? Рештанти чи що кричали? — запитався вiн у доглядача.

— Не могу знать… — одказав той звичайною фразою, а тодi, трохи помовчавши, додав: — То не в дворi… там, на вулицi, значить, крик…

— Чого ж?..

Той стиснув плечами.

— Без понятiя народ… Вольнєнiя…

Може б вiн казав ще що, але в цю мить до їх пiдiйшов старший доглядач, i вiн замовк. Пiшли втрьох по схiдцях нагору, i незабаром Корецький опинивсь у конторi, — в невеликiй бруднiй хатинцi.

Вгорi на стiнах два старi царськi портрети, якiсь iнструкцiї в рямцях, — їх так позасиджували мухи, що вже мабуть i не дочитаєшся, що там написано. Пiводчинена шафа з паперами… два столи, позастилуванi синiм папером, обляпанi чорнилом… на столах купи паперiв… За бiльшим сидить начальник тюрми, — товстий, брезклий чоловiк з заспаним обличчям. Вiн зиркнув на Корецького.

— Тут нащот вас бумага… — Витяг папiрець i глянув на його. — Освобождаетесь…

— Як? — спитався Корецький, не ймучи вiри.

— Освобождаетесь, говорю… Распишитесь в получении ваших денег и часов…

Вiн штовхнув до Корецького якусь книгу. Корецький, не читаючи, розписався тремтячою рукою, упхнув до кишенi, не рахуючи, грошi, годинника…

— Отведи их — пусть соберутся, — звелiв начальник старшому доглядачевi. — Тогда освободить, — могут идти…

Вернувшися до камери, Корецький не поскладав, жужмом покидав у кошик свої речi й ледве мiг дiждатися, поки солдат iзв'язав їх. Тодi не пiшов, а бiльше побiг коридором i вниз по схiдцях, — ледве солдат з кошиком за їм поспiвав.

Тiльки вони вийшли в другий двiр, зараз Корецький почув, що за брамою на вулицi якийсь гомiн. Та вiн про це не думав. Пас нетерплячими очима руки забарного воротаря, що, не поспiшаючись, методично стромляв своїми товстими пальцями ключ у замок, повертав його там, одмикав… Нарештi вiдiмкнув, витяг замок, грюкнув, одсуваючи, засувом… Корецький нахилився тим часом, узяв з землi кошик за вiрьовку i ступив в одчинену хвiртку на вулицю.

I враз опинився