Кевін Джеймс Андерсон - Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон

екзотичну дружину, але, радше, це вона приручила його. Він із цим погодився. Вона не була улесливою принцесою і ніколи не стане — та й він такою її бачити не бажав. Вони були одружені вже два роки, але Адан досі почувався закоханим, як уперше. І Пенда обожнювала його, цього він був певен.

Пустотливий улюбленець Пенди, ска, був розміром із сокола, зі смарагдово-зеленими лусочками на тілі, блідо-зеленим оперенням і гранованими очима, як у метелика. Тонкий комір, інкрустований діамантом посередині, обвивав його лускату шию. Лише Утауки могли утримувати та доглядати цих летючих створінь, а деякі власники, як Пенда, встановлювали щирий сердечний зв’язок зі своїми улюбленцями, поділяючи відчуття одне одного. Ска згорда нахиляв голову з боку в бік, наче очікуючи, що Адан якось зарадить із бурею.

— Тихенько, Ксар. — Пенда погладила вузьку морду створіння, потім повернулася до Адана. — Я пережила багато пилових буревіїв, коли вони роздирали наші намети в горах, але це не звичайна буря. Я не відчуваю її як природну. — Вона застигла, відганяючи мимовільне тремтіння.

Жовтий прапор над ними затріпотів і напнувся на жердині. Коли Адан вдихав, пилюка пахла гіркотою, з химерним натяком на запах багаття.

— Це буря. Що ж іще це може бути?

Пенда заплющила очі, наче могла побачити бурю краще, коли на неї не дивилася. Ксар закрутився на її плечі, відчуваючи для неї світ.

— Її створили глибоко в Печі. Це може бути... передвісником. — Очі Пенди розплющилися, і вона знову поглянула на гори. Птах видав форкаючий звук, схожий на гарчання, а тоді сховав морду в густому оперенні. — Ска чутливі до таких речей.

— Як і ти, — Адан стиснув її плече, і Пенда підійшла ближче, прихилившись до нього. Він довіряв відчуттям своєї дружини, знав, що Утауки мали особливу спорідненість із крихітними дещицями магії, що залишилася в землі. — Місто вже готується, але подивімося, що можна зробити за той час, який у нас ще залишився. Я покличу вартових Стяга, і ми зможемо об’їздити околиці одну за одною, пропонуючи допомогу.

Коли вони повернулися, щоб іти, огрядний чоловік із акуратною темною бородою увірвався крізь двері на майданчик.

— Що ти досі тут робиш, серденько моє? Кра, мерщій усередину! — Гейл Орр, батько Пенди, став жестикулювати давно загоєним обрубком лівої руки. Він носив сорочку з кармазинового[2] та чорного шовку, вільну шкіряну куртку без рукавів, підперезану на животі, і мішкуваті штани. Один із його передніх зубів був золотим, інші — яскраво-білими. — Коли ми жили в наметах каравану, такі хмари пилюки наводили жах на наші серця.

— Тоді радійте, батьку Орр, що ви покинули кочове життя й переїхали до нас у замок, — мовив Адан. — За цими стінами ми у безпеці, але я хочу вийти на коротке патрулювання, перш ніж буря вдарить по місту.

— Ти нічим не зарадиш, — чмихнув Гейл. — Залишайся тут і захищай мою доньку.

Пенда взяла короля за руку.

— Власне, я поїду зі своїм Старфоллом. Рушаймо.

Старого роздратували ці слова, проте Адан промовив примирливим тоном:

— Ви її не переконаєте, знаєте ж.

Буркочучи, Гейл окреслив швидке коло навколо свого серця і прошепотів:

— Початок є кінцем є початком.

Він прослідував за ними назад у замок і замкнув на засув дерев’яні двері.

Адан мовив:

— Пенда і я поїдемо назовні разом із вартовими Стяга. Мій народ повинен знати, що я дбаю про нього. — Його батько, конаґ усієї Співдружності, король серед королів, готував його до цього все його життя. — Вони досі вважають мене тут новим.

Гейл рушив перед ними кам’яними сходами вниз.

— Якщо ти збираєшся назовні, то я ліпше попрацюю всередині. Звичайно, замок не здує як намет, але в стінах повно тріщин і щілин, які може знайти буря. Містяни не завжди знають найкращий спосіб зробити будівлю надійною.

Ксар продовжував утримувати рівновагу на плечі Пенди, поки вони спускалися в донжон[3], де прислуга укріплювала зовнішні віконниці, а потім накривала внутрішні ґратчасті скляні вікна. Вони запихали ганчірки в тріщини, а тоді притуляли вуха до стін, аби почути, чи не задуває вітер ще десь.

Одинадцятирічний зброєносець Адана, відчайдух на ім’я Гом, поспішив до нього, його кучеряве темне волосся було скуйовджене, туніка скособочена.

— Володарю, чим я можу допомогти? Принести вам капці? Чаю до бурі? Чи...?

Адан підняв руку.

— Буря ще не тут, Гоме, і в нас ще є робота надворі. Ти матимеш, що робити, не сумнівайся.

Як молодший син одного з позбавлених влади регентів, Гом Сантіс працював удвічі більше, аби довести свою надійність. Зброєносець повсюди слідував за Аданом щодня, намагаючись завбачити потреби свого володаря і, здавалося, забуваючи, що король іноді потребує приватность Він постійно робив записи про улюблену їжу Адана, його улюблений колір та одяг. Зважаючи на старанність хлопця, Адан думав, що одного дня він зможе придатися для якоїсь посади в міністерстві торгівлі або податків.

Гейл Орр поклав велику руку на плече Гома.

— Ходімо, хлопче, допоможеш мені переконатися, що ці люди знають, як підготувати замок до бурі.

Залишивши свого ска на його стійці в головній їдальні, Пенда супроводила Адана до стаєнь, де їхні коні вже були осідлані, а вартові Стяга були готові вирушати. Худорлявий молодий солдат п’ятнадцяти років підвів двох гнідих кобил до короля та королеви. Молодий вартовий, у якому Адан упізнав Сінана, брата Гома, мав таке ж неслухняне темне волосся під шоломом зі шкіри та сталі.

— Ми підготували їх для вас, Володарю. Ми отримали звістку про ваш намір і не хотіли марнувати час.

Молодий вартовий допоміг королю сісти в сідло, а Пенда з граційністю танцівниці застрибнула на свою кобилу. Їхні коні очолювали процесію з дванадцяти вартових Стяга. Коли вони виїжджали зі стаєнь, Сінан стурбовано глянув на небо.

— Часу в нас небагато, Володарю. Вулиці вже напівпорожні, і хочеться бути за щільно замкненими дверима ще до того, як буря вдарить по місту.

Стиснувши коліна, Пенда змусила свою кобилу перейти на рись, а за нею рушили і всі інші. Копита коней цокотіли по вимощених бруківкою вулицях, що по спіралі збігали вниз від високого замку. Проїжджаючи повз головну арку, Адан поглянув на статую давнього короля Лютих, символічно повалену та залишену лежати на землі за межами замку. Раса Творців виглядала подібно до людей, але вони були більш гордовитими, з великими мигдалевидними очима,