Аліна Скінтей - Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей

Лейстер знову глянув на монету, яку крутив у пальцях, а потім різко схопив її в кулак і нахилився ближче.

— І що ти від цього хочеш? Якщо план такий хороший, чому ти сама не забереш їх?

Еліанора відкинулася на спинку стільця й тихо засміялася.

— Бо я реалістка. Охорона палацу, магічні пастки - це занадто навіть для мене. Принаймні тепер я це знаю, — вона обережно посунула плащ, відкриваючи  своє праве плече, на якому виглядав огидний рубець темно-фіолетового кольору. — Прощальний подарунок від імператора Німріана, — вона ледь всміхнулася, мов шрам був дріб'язком. — Але разом... — вона нахилилася ближче, її очі блиснули — ...ми могли б зробити це. Я знаю, як обійти охорону. — її голос звучав впевнено. — Допоможи мені, і ми поділимо артефакти. Ти отримаєш те, що хочеш, як власне і я.

Даріас задумливо потер підборіддя.

— Я чув про тебе, Еліонора Вальдестріс. Ти не одна з тих, хто легко відступає. Але як я можу бути певен, що ти не залишиш мене з порожніми руками, коли все закінчиться?

Еліанора глянула йому прямо в очі. Їхні погляди зустрілися і це була зустріч срібного полум'я зі смарагдовим.

— Ти не можеш. Але я можу пообіцяти одне: без мене ти навіть не доберешся до артефактів. А я точно не з тих, хто програє чи відступає від свого.

На мить між ними запанувала напружена тиша. Даріас дивився на неї так, ніби намагався розгадати її справжні наміри. Він чув щонайменше сотню разів про талановиту злочинну мандрівницю між світами, яку шукав закон далеко не одного світу. І уявляв він її інакше, в реальності - це була витончена жінка середнього зросту, з блідою шкірою, яка мала легкий оливковий відтінок. А ще Еліонора мала до сто біса приємну енергетику, яка притягувала. Темне, майже чорне волосся спадало хвилями на її плечі, підкреслюючи контраст з її світлим обличчям. І Лейстер збрехав, якби сказав, що мандрівниця Вальдестріс не вродлива і йому не сподобалася. Вона мала однозначно шарм і магнетизм, і не лише через свою зовнішність. Її магія нагадувала солодкий мед.

— Гаразд, Вальдестріс, — нарешті сказав він, нахилившись ближче. — Але ми робимо це на моїх умовах. І пам’ятай: одне невірне слово – і я залишу тебе саму серед палацових пасток.

Еліанора усміхнулася так, ніби чекала цього від самого початку.

— Побачимо, хто залишить кого.

На мить його вираз став серйозним.

— Скріпимо магічно нашу угоду.

— Далекоглядно, — її губи розтягнулися в подобі посмішки.

Еліанора відчула, як у повітрі виникає напруга, коли Даріас запропонував скріпити їхню угоду. Вона знала, що магічні зв'язки завжди несуть у собі ризик, але цього разу в її очах з’явився блиск впевненості.

— Давай, зробімо це, — промовила вона, підвівшись на стільці, готова до ритуалу.

Даріас витягнув невеликий кристал, що світився м’яким зеленим світлом. Він поклав його на стіл між ними. Вальдестріс зосередилася, відчуваючи енергію, що вирувала навколо.

— Магія укладення угоди потребує двох компонентів: щирого наміру й елемента, що символізує нашу мету, — сказав він, його голос звучав зосереджено. — Перш ніж продовжимо, що ти готова мені запропонувати?

— Я забезпечу тобі частину артефактів, — відповіла Еліанора, поглянувши на кристал. — І, звісно, частину грошей, які зможемо отримати.

— Це непогано, але мені потрібно більше. — Даріас нахилився ближче, його погляд став ще пильнішим. — Ти повинна присягнутися, що в разі невдачі не залишиш мене напризволяще.

— Згодна. — Еліанора кивнула, розуміючи, що це важливо. — Але і ти, своєю чергою, не зможеш зрадити мене, якщо щось піде не так.

Вона простягнула руку над кристалом, і Даріас повторив її жест. Разом вони склали пальці, формуючи енергетичний зв'язок.

— Тепер ми візьмемо частину магії з цього кристала, яка все скріпить, — пояснив він. — Я активую його, і він буде служити як нагадуванням нам про нашу угоду.

У цей момент Даріас закрив очі, і кристал почав світитися яскравіше. Еліанора відчула, як енергія проходить крізь їхні руки, формуючи невидимий зв’язок між ними.

— Магічні слова, які ми промовляємо, стають частиною нашої угоди, — він вимовив заклинання, і голос його став глибшим, обволікаючим. — Складімо нашу домовленість: якщо один з нас порушить умови, інша отримає право на помсту, обравши її на свій розсуд.

— Згода, — прошептала Еліанора, відчуваючи, як її серце б’ється швидше.

Кристал вибухнув яскравим світлом, а їх руки наповнило тепло, коли магія зв’язала їхні долі лишаючи на зап'ясті мітку у вигляді п'ятикутної конюшини. Коли світло згасло, на столі залишилася лише прозора оболонка кристала, що більше не світиться.

— Гаразд, Вальдестріс, — нарешті сказав Даріас, відводячи руку. — Тепер ми дійсно разом.

Еліанора усміхнулася, не надто тішившись зв'язком, який їх об'єднував.

— Час покаже.