Неіва Мор - Листопад, Неіва Мор

–  Я завжди хотіла бути вільною. Я ненавиджу будь-які обмеження, все, що може скувати й закрити мене в клітці   –   просто дратує мене. І я намагалась позбутись 

їх, я ламала ці суспільні рамки всередині себе, я постійно тікала від них. Я не хотіла, щоб щось у цьому світі зупиняло мене. Я хотіла бути вільною морально і фізично, але з часом цей запал пропав і я стала тією, ким так боялась бути – сіра маса. Я сама загнала себе в цю клітку і я не знаю, як вибратись. Не знаю, як стати щасливою. – від цієї правди по її щоках покотились сльози, вона вже не намагалась зупинити їх. Вперше, вона дозволила собі плакати при іншій людині й просто відпустила все. Через певний час, коли вона не почула від хлопця і слова, продовжила, – Знаєш, в дитинстві кожного разу, як падала зірка я загадувала одне і те ж бажання. Минуло вже багато років, а бажання не змінилось.

«Я хочу бути щасливою»  – ці чотири слова постійно лунали в моїй голові, коли я бачила як зірка, що палає ось-ось згасне.  Я мала надію, що вона почує мене і зі своїм останнім спалахом подарує мені це відчуття.

Я хотіла бути письменницею та акторкою, я б писала про кохання і тугу життя, я б грала у театрі, а після вистави ішла б нічним містом з пляшкою вина і танцювала б по дорозі. Я б була вільною від усіх і весь світ був би моїм домом. Вночі б писала книгу, вона б вийшла у м’якій обкладинці, щоб та невелика кількість людей читала її на вулиці за чашечкою кави. Я б не хотіла бути популярною, просто мати кілька поціновувачів, яких буде захоплювати моя творчість. Я б хотіла не бути прив'язаною до одного місця, у будь-який момент рвонути на інший кінець світу, просто, бо захотілося, бути десь там де затишно і спокійно, поки тут була б буря. І ще б я завела собачку, велику і вона б тримала мене тут. Моя мама була проти будь-яких тварин, а мій батько - навпаки. Завжди приносив когось додому, це завжди були різні тварини й вони з мамою постійно сварились через них, але я раділа і постійно бавилась з ними. Я доглядала за ними, аж поки вони раптово не помирали. Я не розуміла причини, але мама казала, що це через мене. Тому, зараз мені страшно за когось турбуватись, я боюсь бути причиною їхньої смерті та спричинити їм болю. Утім, мій батько казав, що тварини це наші втрачені душі, вони здатні зробити нас щасливими навіть у найвідчайдушніші моменти. Вчора я подумала, що якби мала б собаку, то він би зупинив мене й у мене б не було можливості вбити себе, бо зранку він би не погуляв.

Я хочу танцювати у вечері за приготуванням їжі, співати в душі на повний голос, прокидатись зранку не від тривоги, а від сонячних променів. Ввечері ходити з друзями в джаз-клуб, багато говорити й сміятись, можливо, трохи фліртувати з незнайомцями, а потім повертатись у свій затишний будинок і відчувати розслаблення і все. Я просто хочу насолоджуватись життям, радіти всьому і бути незалежною від обставин і людей. І не думати хто про мене що подумає, чи осудить мене хтось, чи звинуватить у власному виборі.

Бачиться, я не так багато хочу, але чомусь це здається таким недосяжним.

–  Можливо, ти просто почнеш? – його слова, неначе врізались у неї струменем і пробрали все тіло. Почати – це найважчий етап шляху, але це саме те, що пробиває стіну. – якщо завтра і справді кінець, то чому ти обираєш страждати, а не жити так, як хочеться тобі. Це єдиний правильний шлях.

Їй стало смішно від того, наскільки це очевидні слова, утім вона не очікувала почути більшого.

Дівчина не засуджувала його за ці слова, але так тупо було думати про те, що вона не намагалась. Кожного разу вона починала і кожного разу вона зазнавала поразки та вже після незліченої кількості разів вона здалась і обрала цей шлях страждання. Можливо, через ці страждання вона і дійде до успіху, але зараз вона над обрієм.

Час ішов. Море вже забирало сонце у свої покої. Хвилі ставали бурхливішими, дівчина вже заспокоїла свої думки та знову стала тихою, наче цієї розмови й не було.

–  Дай собі ще трохи часу, не бійся просити про допомогу. Твої бажання мають значення. І не думай, що в тебе щось не вийде. Світ в твоїх руках, хай там як. Досить страждань. 

Із шаленою подякою та любов’ю Неіва Мор.

Кінець