Родослав Світланін - Кубок пивних чемпіонів, Родослав Світланін

 Але кулак Головного вже був запущений! Його вже не зупинити! І ось костлявий кулак із розмаху врізається в небриту щоку Жалюгідного, добряче струснувши його голову. Оговтуючись, Жалюгідний торкнувся обличчя, перевіривши цілісність зубів, і, шепелявлячи, ображено вимовив:

 — Ти що? З глузду з’їхав! Та хіба ж можна з такою силою бити… жінку! — при цих словах він підняв вказівний палець до неба, та з виразом надії на підтримку поглянув на їхню спільну знайому.

 — Та це ти з глузду з’їхав! — несподівано вигукнула жінка на адресу Жалюгідного. — Б’є — значить любить!

 Жалюгідний відчув, що останній шанс зробити ще ковток пива вислизає, тож вирішив змінити тактику. Він зробив крок до жінки і своїми тонкими пальцями вчепився в бокал з рештками пива, який вона міцно тримала за ручку. Жалюгідний спробував потягнути бокал на себе, але швидко зрозумів, що жінка не збирається так просто віддавати свій трофей — її пальці зчепилися з ним, наче кліщі.

 Він подивився на її обличчя, намагаючись зазирнути в очі, й побачив, що синяк під її оком починає пульсувати, мов сигнал тривоги. Щоб не доводити ситуацію до критичного моменту, він нещиро усміхнувся і перестав тягнути бокал у свій бік, однак не прибравши від нього свої руки.

 Судячи з блукаючої усмішки, в голові Жалюгідного в той момент вже визрів якийсь хитрий план. Хто знає, чи знайомий він був із творіннями Софокла чи Евріпіда, але байку Крилова про ворону і лисицю, здається, добре запам’ятав ще з дитинства...

 Жалюгідний обвів надійливим поглядом присутніх на зупинці людей — чоловіків і жінок різних вікових категорій, та звернувся до всіх із розпачливою нотою в голосі:

 — Панове!

 Його заклик залишився без уваги: дехто навіть відвернувся, почувши його. Та він не здавався:

 — Панове! — сказав голосніше, із жадібною рішучістю, і, обернувшись до своєї супутниці, яка зараз була суперницею, додав, знижуючи голос до солодкуватого тону:

 — Я хочу випити за найчарівнішу і найпривабливішу з усіх жінок, за найвеличнішу та наймилішу, за лагідну зірку, що світить, мов сонце!

 Жалюгідний вже дивився прямо в очі своїй опонентці, сиплючи компліментами, мов жменею цукерок. Щоб розвіяти будь-які сумніви про кого він говорить, захоплено оголосив:

 — За тебе, Анжелка! За тебе, наша неповторна та незрівнянна Анжеліка!

 Володарка рідкісного імені ввійшла в ступор, здавалося, що від цих слів вона зависла десь між небом і землею, її пальчики розслабилися і відпустили ручку келиха, який повністю перейшов у руки Жалюгідного.

 Обличчя героя випромінювало радість, переживаючи справжній тріумф, він підняв двома руками над своєю головою скляний бокал із залишками бурштинового напою, ніби то був Кубок європейських чемпіонів.

 Відчувши хвилину слави, Жалюгідний з жадібністю допив вміст келиха до самої останньої краплі, і ще раз звернувся до всіх на зупинці:

 — Сподіваюсь, ви помітили, панове, як личить справжньому джентльмену, я випив за даму стоячи!

 Зробивши крок уперед, щоб повернути бокал продавчині, він раптом перечепився об камінець. Почавши вільне падіння, він усе ж намагався тримати келих витягнутою рукою. Однак бокал, ковзнувши з пальців, зробив елегантну дугу і полетів у напрямку дорожнього покриття.

 Для мене, спостерігача, ця сцена виглядала, як уповільнений повтор під час футбольного матчу. У лічені частки секунди Головний, що миттєво зірвався з місця, як справжній воротар, у стрибку підхопив скляний виріб на долоні буквально за сантиметри від асфальту. Анжела схвально заверещала, плескаючи в долоні, а продавчиня після всього побаченого важко зітхнула і швиденько перехрестилася.

 Тріумфував тепер Головний, який із обережністю поставив гранований бокал на підставку перед продавчинею.

 — Дякую! — вельми чемно промовив він за всю трійцю.

 «Шведська сімейка» скромно зникла за великим рекламним щитом із запрошенням до кінотеатру «Космос» на перегляд французької мелодрами «Анжеліка — маркіза янголів».

 Якраз у цей момент пролунав дзвінкий сигнал наближення трамвая — це була довгоочікувана «трійка». Тепер залишалось тільки втиснутися у переповнений салон, пробираючись крізь натовп, і сповна відчути всі «принади» радянського транспортного комфорту, але це вже інша історія…

Кінець