Козел Валерія - Континент бойових ткачів, Козел Валерія

Якщо так подумати, то Лейла провела п'ять років ув'язнення, де щодня переглядала свої ж болючі спогади, які сама відтворила собі як покарання. І звільнившись із пастки Брами Андхакара, дівчина поступово починала приходити до тями і намагалася встигати за незвичним їй ритмом життя. І в цьому їй допомагали друзі. І Таск. Ось тут чітко проглядалося те, що почуття дівчини нікуди не поділися. Вона намагалася контролювати свою поведінку, оскільки одного разу це вже призвело до катастрофи. Але її мимовільні ненав'язливі вторгнення до особистого простору Таска і Рейни не залишалися непоміченими. Особливо це помічав Еліас і частенько засуджуюче хитав головою, коли їх з Лейлою погляди перетиналися. Але дівчина відмахувалася, мовляв, що я такого роблю? Але саме ця її поведінка найбільше руйнувала і без того тендітне перемир'я між нею та Рейною.

Важко було сказати, в яких стосунках ці двоє. Колись близькі подруги, які виросли разом, а тепер дві дорослі дівчини, шляхи яких розійшлися кілька років тому. Вони не знали одна про одну нічого, але намагалися зберегти те тепле почуття, яке тримало їх багато років до того самого дня. Лейла помітно змінилася. Роки ув'язнення не минули повз, залишивши глибокий слід у її душі. Це була вже не та сором'язлива і ніжна спадкоємиця сприганів, яка страшенно боялася комах і дотримувалася придворного етикету навіть коли навколо були лише друзі. У її погляді оселилася туга. Туга за втраченим часом і, як не дивно, туга про нерозділене кохання, яке все ще тепліло в серці дівчини. Незважаючи на те, що в минулому її почуття коштували їй багато чого, зараз повернувшись у реальність, їй хотілося вірити, що їм є місце у цьому світі. Що стосувалось і Рейни, чий погляд за ці роки охолонув. Більше Лейла нічого не могла прочитати у своїй найкращій подрузі. Колишній найкращій подрузі, яка вкрала у неї серце Таска, сама того не розуміючи.

- Аааааа! - прокричала Рейна в небо і впала на траву, - все. Більше сил немає!

Дівчина закинула руки за голову та прикрила очі. Поруч з нею тут же ліг Еліас, розкинувши масивні крила. Таск скоса глянув на нього, але нічого не сказав, просто сів осторонь. У цей момент на галявину вибігли Тера та Йору. Біла вовчиця осудливо глянула на господиню, тоді як чорний пес одразу ж примостився поруч із нею без зайвих церемоній.

- Ми розвідали місцевість, - серйозно сказала Тера, - тут недалеко вихід на торговий шлях. І якщо рухатимемося ним на захід, то десь протягом півгодини вийдемо до невеликого містечка.

- Що за місто? - тут же спитав Таск, - чиє воно?

- Ми на кордоні Фарлеза і Райкон, містечко називається Ріфтар, живуть як древні, так і ойо, - відповіла вовчиця, - гей, Тіл! Де ти так довго?

Через густі крони лісових дерев випурхнула руда сова, за нею вилетіла ворона. Обидва фамільяри тут же попрямували до своїх господарів. Ворона вмостилася на плечі Таска і щось йому тихо сказала. Руда сова влаштувалася в загривку чорного пса.

- Скажімо так, містечко можна назвати привітним, - сказала вона, - недалеко від головних воріт знаходиться заїжджий двір. Там можна смачно поїсти та заночувати. Не в полі!

- Як же чудово! - радісно сплеснула руками Лейла, яка зовсім не звикла спати під зірками, і тут же осіклася, зустрівшись з важким поглядом Рейни, що не довіряла заїжджим дворам.

- Ну, щодо ситного обіду не така вже погана ідея, не думаєте? - обізвався Еліас.

Напівкровка досить спокійно почував себе в цій компанії. Мабуть, він єдиний, кого взагалі не бентежила ситуація, що склалася. Хоча він і визнавав, що в минулому накосячив найбільше. Навіть не намагався виправдовувати себе тим, що був під чарами Калі. Чесно визнавав, що накоїв багато чого і навіть не виключав того факту, що одного разу Каліопса знову спробує взяти над ним контроль за наказом Алена. Але незважаючи на це, він вважав за краще рухатися вперед і якнайменше оглядатися назад, і це в нього чудово виходило. Простіше кажучи, зі всієї компанії, до нового ритму життя він звик найшвидше.

- Ну, мені нічого заперечити, - знизав плечима Таск, - я теж за те, щоб відвідати заїжджий двір.

- Ну тоді піднімайте дупи, - Рейна схопилася з місця і перев'язала своє розтріпане волосся стрічкою, - сьогодні спимо у ліжках.