Олеся Глазунова - Начаклую кохання. Недорого!, Олеся Глазунова

Розділ 2. Що в імені твоєму?

Розділ 2. Що в імені твоєму?

Чи то атмосфера, чи то глінтвейн вдарив у голову та розв’язав мені язика. Ми з дівчатами завжди ділилися секретиками, виливали душу одна одній і якось так виходило, що жодна ніколи не використовувала проти подруг інформацію, яка звучала на наших шабашах. Дивина та й годі. Якісь усі чемні та порядні відьмочки навколо мене. Люблю їх.

– О, коханий! – вигукую, побачивши на телефоні наше спільне фото з чоловіком, яке ми зробили минулого Геловіну. Він у костюмі вампіра, майже у такому ж, у якому я його зустріла вперше, а я, звісно ж, у костюмі відьмочки. – Привіт, мій вампірчику! – кажу йому грайливим голосочком та слухаю про те, як він мене кохає та що приїде за мною, коли буде потрібно, бо знає, що я на своєму Дракончику не поїду, якщо з подружками наклюкаюся. А до того все йде. – І я тебе кохаю, мій кровопивце! – кажу у відповідь та розриваю дзвінок.

– Яка ж ти щаслива, Елю! – чую глибокий, але трохи заздрісний видих дівчини у костюмі привида, яку ще не встигла видати заміж. Треба буде нею зайнятися!

– І красунечка! І розумничка! І чоловік відомий пластичний-хірург! – говорить інша подруга.

– Усе в тебе ведеться і дома, і на роботі. Елю, ти – точно відьма! – говорить подружка у костюмі дияволиці. От вона точно вже щось підозрює. Не дарма ж її заміж віддала за начальника поліції.

– Найнатуральніша спадкова відьма, – спокійно відповідаю їм. – І не Еля, якщо за справжнім свідоцтвом про народження, то Електрифікація, – розповідаю подругам щирісіньку правду.

– Що?

– Як?

– Електри... як? – чую з різних сторін сміх дівчат.

– Угу... Саме Електрифікація.

– Божечко, ну, ти й даєш! Таке придумати, – регоче подруга так, що усі пломби видно.

– Це не я, а мій тато. Мама пропонувала кілька імен, але батьки зупинилися на імені Глафіра. Також ім’ячко не фонтан, але... – закочую очі і думаю, що робила б з тим ім’ям. – Ну, тато, на радощах, що у нього народилася донечка, кілька днів святкував. Його мама ледь не з качалкою вигнала, щоб пішов та зареєстрував новонароджене маля. Коли тато повернувся, мама таки тією качалкою скористалася, бо побачила у графі «ім'я дитини» напис – Електрифікація.

– Це він якогось електрика дорогою зустрів? – поставила запитання подруга, яка вже також дійшла до кондиції та занурилася у історію.

– У стовп врізався?

– Йому хтось лопатою по макітрі врізав? – посипалися варіанти від учасниць шабашу.

– Ні. Того дня дощ сильний був. Блискавка вдарила прямісінько перед батьком так, що його не надто густе волосся дибки стало, а в очах засвітилися зірочки.

– Ні, Електрифікацією можна назвати дитину тільки з переляку, – зауважила дівчина у яскравому костюмі гарбуза.

– Я впевнена, що усі батьки, які називають своїх дітей такими іменами потрапляють прямісінько в пекло, – сказала дівчина у костюмі дияволиці. Точно щось знає!

– Це ж як дитині у школі? «Електрифікаціє, сідай. Дванадцять!», «Електрифікаціє, не бігай по класу, бо засвітишся!», «Електрифікаціє, не бігай по помитому, бо шваброю розряд межи очі прилетить!» – жартували дівчата.

– Я скоротила своє ім’я до Еля. Гарно, мило і зі смаком. А там хай самі додумують від якого імені це скорочено: Емілія, Елеонора, Еліна...

– От ми щороку зустрічаємося, а ти щоразу кращаєш, – сказала комплімент подруга у костюмі кішечки, яку Еля видала заміж за ветеринара.

– Ну, це тому, що я відьма. І не просто  відьма, а шалено закохана і пристрасно кохана. Найкращому пластичному хірургу було не складно зробити зі сто вісімдесятирічної відьми, гарячу цукерочку, – мовила Еля, згадуючи першу зустріч зі своїм чоловіком.

Електрифікація із подружками

Як вам наша відьмочка?

Що думаєте про першу зустріч Елі з її майбутнім чоловіком?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍