АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

Дівчина обернулася і побачила, як світловолосий постачальник, відчинивши двері, висунувся на вулицю.

«Хм-м, невже так одразу?» – подумала вона.

 – Я вкрай рідко дивлюся фільми, – надійшла відповідь на таке інтимне запитання.

 – Серйозно? – здивувався юнак. – Чому?

 – Вони не проходять суворого відбору.

 – Вимоги настільки жорсткі?

 – Ви навіть не уявляєте, наскільки.

 – Наприклад?

 – Я не дивлюся мелодрами. Сумно, коли хтось хворіє, помирає, страждає або мучиться. У мене не вистачить сліз за цим спостерігати. Це вганяє в депресію і нав’язливі думки про те, як все буває сумно, несправедливо і скорботно. На це боляче дивитися. Я не шукаю приводів для меланхолії. А ще не терплю безглуздий гумор. Жартувати треба вміти. Тонко і до нагоди. Не сприймаю фільмів зі сценами насильства, з агресією чи образами. Тому бойовики, детективи та екшени теж виключаються. Аналогічно трилери і фільми-катастрофи. Не подобається мені приміряти на себе чужі страхи і впадати у важку зневіру. Не хочу навіть знати, наскільки все може бути погано. І фільми, що перенасичені спецефектами. Нецікаво. Втомлює неприродністю. Отже, фантастика – теж не варіант. Рівно, як і фільми «для дорослих». Точно не для мене. Я, мабуть, недоросла, адже мені не подобається такий жанр. А фільми жахів узагалі не вважаю придатними до перегляду нікому й ніколи. Якщо дивовижним чином і знайшлося таке відео, що не потрапило до жодної із названих категорій, то після перегляду не зникає задоволена усмішка, усередині десять кілограмів доброго настрою, хочеться пританцьовувати й говорити приємні слова незнайомим перехожим. І радісно обійняти весь світ. Якщо дивитися – то тільки задля такого почуття. Щоб носити його у собі. Щоб хотілося робити хороші справи. Бо гарний настрій, доброту й оптимізм потрібно старанно вирощувати у собі, як рослину. Поливати молочним коктейлем й удобрювати ароматними шоколадними десертами, зігрівати сонячним світлом, підбадьорювати усмішками і славними піснями. Скільки навколо поганого, я й сама можу уявити. Мені краще подивитися і переконатися, що десь у когось може бути щось хороше.

«Неймовірно. Я вимовила стільки слів! І практично на одному диханні. Я не пам’ятаю, коли так багато говорила», – думки юної філософині.

 – Що ж це за відео? Про міграцію строкатих лускокрилих? Зйомки блакитного морського прибою із дзвінкими піснями пернатих? Перші кроки коали і білих ведмежат?

 – Теж варіант. Але необов’язково. Просто це дуже тонка грань між добрим посилом, стриманими веселощами, ненав’язливим оптимізмом і сердечною ноткою. Інакше навіщо витрачати півтори години на те, що в підсумку зіпсує настрій? Іноді навіть цікавий сценарій може бути надто затягнутим. У мене рідко вистачає терпіння додивитися це все до кінця. Інша справа – короткометражки. Фільми або мультфільми. Як на мене, це талант: піднести захоплюючу, красиво оформлену ідею, передати певний настрій та атмосферу, зацікавити глядача, наповнити сенсом, повністю розкрити історію і вкластися у стислий час. Особливо, якщо там немає навіть діалогів. Це заслуговує на оплески. А ви про це запитуєте всіх покупців?

 – Ні, – усміхнувся постачальник.

«Оце так! Та його усмішкою можна хвороби лікувати!» – дівчині перехопило не тільки дихання, але й здатність розбірливо мислити. І вона така... з нерівним прикусом. Ще й ікло виросло не в ряд, але... Вона настільки чарівливонеправильна... Не як дефект, а як приваблива особливість. – «А, взагалі, когось він мені нагадує... Навіть не знаю... Ангели як виглядають?»

 – Просто помітив, що можна скласти певне уявлення про людину за її улюбленим фільмом.

 – Що ж можна сказати про людину, яка їх не дивиться?

– Ось ви мені і скажіть, якщо про вас не говорять фільми.

– Не будемо   говорити про несуттєве.Ямаю більш

важливе запитання. Чи шкода вам зрізати квіти? – обурюючись, запитала співрозмовниця, стрімко змінивши тему. – Вони ж щойно виросли. Прекрасні й беззахисні! Зовсім юні. А з ними так грубо обійшлися, щоб вони зів’яли в якій-небудь вазі. Це жорстоко і безглуздо! Вони можуть дуже довго радувати цвітінням у ґрунті. А в букеті гинуть за два дні. Ви знаєте, що квіти навчають людину ніжності, делікатності, м’якості, дбайливості? Адже неможливо виростити квітку, погано з нею поводячись або зовсім не доглядаючи. Це така тонка і кропітка робота, яка вимагає не тільки вкладення часу і зусиль, а й своєї душі. Виростити квітку – довго і трудомістко, а зрізати – справа однієї секунди. Це вбивство!

– Вбиваю їх не я. Моя робота – доставляти їхні трупи до магазину. Ой... Тобто, ні. Квіти! Я доставляю квіти в магазин. До масових убивств не маю жодного стосунку. Я тільки перевожу. До речі, щоранку. Рівно о восьмій, як і сьогодні.

Вираз обличчя дівчини, незважаючи на гнівну тираду, пом’якшився. Можливо, завтра о восьмій вона знову прийде у цей магазин, щоб... подивитися на його усмішку. Тобто, ні! Щоб що-небудь купити.

Що це за візерунки на його правій руці? Від кисті і до плеча шкіру вкривав густий малюнок. Вдалося роздивитися тільки зображення пір’я на зап’ясті.

Пейперкліп відвернулася від молодого чоловіка і перейшла на інший бік вулиці. Опинившись на подвір’ї свого будинку, вона руками зробила лунку у клумбі, абияк втиснула щойно куплені саджанці в землю, полила дощовою водою з діжки та увійшла до будинку.