Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Мама обійняла мене і тихо промовила:

— Моя така маленька і водночас доросла дівчинка. Кохаю тебе, дуже-дуже!

— І я тебе.

Удома переодяглася і лягла спати. Було недобре після засобу, яким мені чорнило відтирали. Увечері мене розбудив батько.

— Як ти, кошеня? Мама сказала, ти трохи отруїлася.

Прислухалася до відчуттів.

— Уже все добре, їсти хочу.

— Тоді пішли, зіронько наша.

Мене взяли на руки і як маленьку понесли вниз.

— О, хто тут у нас?! — вигукнув Дерек — Хто тут за рік контрольні здав. Ми тобі тортик купили!

— Я б щось серйозніше поїла, м'ясне щось є?

У сімейному колі відзначили мій успіх. Брати працюють із батьком і дідом в одному відділенні. Мені вже дозволяють бути вдома самій. Благо, уже немає спроб мене вкрасти. Після пам'ятної події в храмі, як відрізало з викраденнями.

Алекс якраз складає останні іспити у військовій академії і ще піде на спецкурс в академії магії. Ще на десять років. Йому вже дев'яносто два, мені сорок три. Прямо не віриться у свій вік і чим я тут займаюся. Мало того, що виглядаю як дитина, так ще й до школи ходжу.

Поки Юнуру працював у цій школі, було добре. Останні три роки, він віддалено мені допомагає тільки з математикою. Намагалася з'ясувати, чому він пішов, чоловік попросив мене не втручатися. Але його місце зайняв мій нинішній куратор містер Джонс.

— У мене завтра вдень танці, хто мене відвезе? Якщо що, я можу і сама на велосипеді.

— Я відвезу, — одразу відгукнувся старший брат — І відвезу, і приїду, заберу. Язики в тебе, де?

— Вдома, віддалено. Малювання, теж віддалено.

— Як ти малювати будеш віддалено?! — не зрозумів дідусь.

— Якщо вдома залишишся, покажу. І взагалі-то, танці в мене п'ять разів на тиждень. У вівторок і п'ятницю, одразу після школи. Я нагадую, що можу добиратися сама на велосипеді!

— Подивимося. Ти мені маршрут покажеш і тоді буде видно, — сказав примирливо батько.

— Можемо покататися зараз, після вечері!

— Погуляйте, — ласкаво сказала мама, — це не далеко. Ми з Лією взагалі пішки ходили на перші заняття. Там тільки дівчатка займаються і викладачка в них хороша. Там два великих перехрестя, але всі обладнані і є підземний перехід і наземний хороший перехід. Донька в нас розумна і показала мені, як правильно переходити і пішки, і з велосипедом, і навіть із самокатом.

— Із самокатом найзручніше. Але на велосипеді швидше. І там поруч, дещо цікаве є.

Мама одними губами сказала:

— Ляльки.

— Добре, зараз підемо. Заодно, доповнимо твою колекцію ляльок.

Склала іспит з переходу дороги з велосипедом спершу батькові, наступного дня, старшому братові. Додому добиралася вже сама. Коли переходила дорогу, йшла поруч із дорослими, мене навіть за руку хотіли взяти і перевести. Потім, помічали велосипед і посміхалися.

— Не страшно, одній переходити? — поцікавився чоловік, який разом зі мною переходив дорогу.

— Ні! Я вже і мамі, і татові, і старшому братові розповіла і показала, як правильно!

— Яка ти розумничка!

Посміхнулася, а перейшовши дорогу, одразу сіла на велосипед і поїхала додому. Як перестала ходити щодня до школи, стало легше. Хлопчаки знову починають проявляти свій поганий характер. Хоча стільки років трималися і були цілком адекватні, і ми більше не билися. Не можна сказати, що ми стали друзями, але й не вороги. Було цілком спокійне спілкування. А до кінця навчального року вони стали дивними. Поки була щодня в школі, хлопці стали щипатися і найчастіше за попу. Кілька разів перевіряли наявність грудей. Але там поки що нуль або навіть мінус перший. Одного разу запитала в мами, коли в мене будуть рости груди, вона дуже зніяковіла і сказала, що років двадцять ще можу про це не думати. А років у шістдесят поговоримо.

— Якщо що, я знаю звідки діти беруться, і як зачинаються.

Сказала їй без задньої думки. О, як матінка почервоніла і зніяковіла. Навіть батько, тоді помітив її рум'янець, коли ми прийшли на кухню. Дізнавшись причину, тільки плечима знизав і нагадав мамі:

— Маїта, Лія у нас, розумна дівчинка. Розвинена не по роках, це, якщо ти раптом забула.

— Я не через це зніяковіла.

— Ну, вас я давно чую, і мені це не заважає.

Ось тепер, батько почервонів. Тут навіть дідусь зніяковів. Він зараз рідко у нас живе, налагоджує своє особисте життя.

— В академії, якщо хтось із хлопців приводив дівчину, то або він ставив захист, або решта, звукоізоляційний щит ставили.

— Дякую, що нагадала донечко, — сказав збентежений батько.

— І мене ніяк це не напружує. Братик чи сестричка ще буде?

— Як вийде, — пробурмотіла мама, ховаючи погляд у телефон. — Думаю, поки що рано. Краще, щоб різниця у вас була побільше. Ти ще маленька.

— Думаєш, я буду ревнувати?

— Думаю, що якщо буде немовля, не зможу тобі достатньо уваги приділяти. А в тебе має бути нормальне дитинство і багато уваги батьків.

Просто кивнула, а потім підлетіла й обійняла спочатку маму, а потім батька.

Посміхнулася своїм спогадам. Більше батьки не забували про щит, що гасить непотрібні звуки. Алекс усе ще складає іспити випускні. Потім, у нього ще вступні до академії. І тільки потім він зможе приїхати. Дивлячись на наші стосунки трохи відсторонено, не можу їх охарактеризувати. Він мені дуже подобається, самій собі зізнатися я можу, що кохаю його. Він дивиться на мене з ніжністю. Але різниця у віці не дає нам бути парою! Брати один раз намагалися зі мною поговорити, що Алекс може почати стосунки з ровесницею.

— Мала, розумієш, — зніяковіло почав Дерек.

— Дереку, не варто їй про це говорити, — встряв Януш, блиснувши блакитним світлом в очах, — Вона тебе покусає, за такі слова.

— Нехай! Я повинен це озвучити!

— Ну, говори!

А сама схрестила руки на грудях.

— Сестричко, Алекс став повнолітнім. А у хлопчиків бувають потреби в близькості. І хлопчикам складно без інтиму, дуже некомфортно.