Вадим Трусов - Казки моєї матінки Мотрі, Вадим Трусов

Казка про зайчика, що заблукав у лісі

Жив-був маленький зайчик на ім'я Зеро. Він був дуже допитливим і завжди прагнув дізнатися щось нове про світ навколо. Одного сонячного дня, Зеро вирішив піти трохи далі від своєї нірки, щоб дослідити ліс.

Ліс був чарівним місцем, повним різних звуків і запахів. Зеро радісно стрибав між деревами, відчуваючи себе справжнім дослідником. Він був настільки захоплений, що не помітив, як загубив дорогу назад.

Коли сонце почало ховатися за горизонтом, зайчик зрозумів, що заблукав. Темрява лякала його, і він не знав, що робити далі. Зеро сів під великим деревом, намагаючись заспокоїтися.

Раптом він почув голос, що лунав з гілок над ним:

— Не бійся, маленький зайчику. Я сова, і я можу допомогти тобі знайти дорогу додому.

Зеро підвів голову і побачив мудру сову, що сиділа на гілці.

— Ой, дякую, пані сово, — сказав зайчик. — Я так злякався, що не знайду дороги назад.

— Не хвилюйся, — відповіла сова. — Я знаю цей ліс як свої пір'я. Ти не перший, хто заблукав тут. Ходімо, я проведу тебе.

Зеро пішов за совою, відчуваючи вдячність за її допомогу. Вони йшли тихо, слухаючи нічні звуки лісу. Зайчик відчував, як страх поступово зникає, залишаючи місце для спокою.

— Чому ти пішов так далеко від дому? — запитала сова, коли вони йшли по стежці.

— Я хотів побачити, що є за межами мого знайомого лісу, — відповів Зеро. — Я завжди мріяв про пригоди.

— Це добре, що ти прагнеш нового, — сказала сова. — Але завжди пам'ятай, що важливо знати дорогу додому.

Зайчик задумався над словами сови. Вони звучали мудро, і він зрозумів, що справжня пригода — це не лише дослідження нового, а й вміння повернутися до рідного.

Незабаром вони дійшли до місця, яке впізнав Зеро.

— Ось і твоя нірка, — сказала сова, зупинившись. — Тепер ти вдома.

— Дякую, пані сово, — сказав зайчик з вдячністю. — Я ніколи не забуду, як ви мені допомогли.

— Будь обережним наступного разу, маленький зайчику, — посміхнулася сова і зникла в темряві.

Зеро повернувся до своєї нірки, відчуваючи себе щасливим і вдячним. Ця пригода навчила його цінувати безпеку дому і мудрість тих, хто завжди готовий допомогти.

Засинаючи, Зеро подумав про те, що завтра буде новий день і нові пригоди. Але тепер він знав, що завжди може повернутися до дому, де його чекають затишок та спокій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍