Микола Томащук - Три бажання, Микола Томащук

 - Ах ти ж, чортяко! – витерши рукою ніс, Євген накинувся з кулаками на джина. Проте той завжди встигав перетворитися в дим і через хвилину знесилено сів біля Юрка.

Тепер уже двоє із трьох друзів сиділи у ступорі, дивлячись перед собою в нікуди. По їхніх щоках текли сльози.

 - Яким буде останнє бажання? – Малік подивився на Левка.

 - Ніяким! – гаркнув Левко. – Вертайся у свою лампу та поверни все так, як було раніше!

 - Це неможливо! Я ніколи не відміняю бажань, які вже виконав, - спокійно, але твердо сказав джин.

 - Я не збираюся нічого загадувати!

 - Такі правила! – підвищив голос Малік і збільшився в розмірах, зайнявши пів кімнати та наблизивши голову до Левка. – Інакше я змушу тебе загадати бажання!

Від вигляду вищиреної пащі джина у хлопця волосся стало дибки і він «замочив» шорти.

 - Д… Д… Добре, - погодився Левко. – Бажаю, щоб усі ядерні заряди і вся зброя перестали існувати!

Джин клацнув пальцями і зник разом зі своєю лампою. Через кілька секунд юнак почув вибухи, побачив над морем ядерний «гриб» і відчув, як жар почав обпікати шкіру…

Кінець