Вікторія Грош (Rouce) - Безнадійно закоханий, Вікторія Грош (Rouce)

“Гріх не поступитися місцем для бабусі”. Це звернення було саме до мене. А я на стільки втомився, що й не зразу цього зрозумів. Я встав та поступився місцем бабусі, а сам такий стомлений. Мені на хвилину здалось, що я ось впаду, ноги зовсім не тримають мене... втомився.

Нарешті доїхав до цього села. Вийшов з автобуса та вдихнув на повні груди чисте, свіже повітря. Автобус поїхав, а я роздивився навкруги. Навпроти зупинки було поле, там було багато людей, які працюють в цей час, бо почались жнива. Я подивився на поле й помітив що небо... а саме видноколо рівняється з полем так, ніби це прапор України. Надивившись на все це, я зрозумів, що я не знаю в яку саме сторону мені йти. Вирішив йти у ліву сторону, де виднілись хатинки, бо по праву було лише поле. На шляху невідомості я зустрічав людей та описуючи її зовнішність, запитував чи не бачили вони у селі таку дівчину. А люди тільки довились на мене з нерозумінням. Мабуть, думали, що я якийсь божевільний.

Я гуляв так майже весь день. Після підійшов до лавки на зупинці, з якої пішов та сів на цю лавку.

— Господи, яка ж ганьба. Невже я дійсно вірив, що знайду її. На що я взагалі сподівався — з моїх очей потекли сльози. І це ж треба дядько тридцяти років сидить на зупинці та ридає як мала дитина. Раптом я побачив як з поля вийшла дівчина, вона тримала кошик в якому лежали колоски пшениці. Вона побачила мене, почала до мене підходити, мабуть, хотіла запитати, чому я плачу. Та раптом вона перечепилась через якийсь камінчик та ледве б не впала. Добре, що у мене реакція хороша, бо я зразу зловив її. Кошик впав на землю, з нього випав лише один крихітний колосок пшениці.

— Дякую, що не дали мені впасти — сказала дівчина та посміхнулась. А я на неї подивився та завмер. Це дівчина з мого сну. Вона все ж таки існує.

Дівчина подивилась на мене уважно.

— Ми з вами ніде не бачились?

— Ем...

— Обличчя якесь знайоме просто — вона посміхнулась своєю чарівною посмішкою.

— Чесно кажучи, мені ваше обличчя також знайоме — я не став казати, що я бачив його уві сні, бо це якось дивно прозвучить.

— Я так розумію, ви тут не місцевий

— Ні

Ми почали з нею розмовляти і я зрозумів, що таки не помилився, це дійсно та дівчина зі сну. Вона запросила мене до себе додому. Не побоялась, того що не знає мене. Ми з нею підійшли до хатинки та після зайшли в неї. Дівчина зразу поставила чайник на вогонь, щоб закип’ятити воду та зробити чай. А після заходилась щось робити, готувати щось. І в цей момент ми розмовляли про життя. Вона розповідала, що у неї є відповідальність за сім’ю, яка у неї велика. Та чомусь ми з нею зараз удвох у маленькій хатинці, чого я зовсім не зрозумів. Коли вона накрила на стіл, ми почали їсти. Я наважився їй розповісти про свої сни. Вона цій розповіді зовсім не здивувалась та розповіла мені таку ж саму історію. Що я теж їй снився та вона була впевнена в тому, що я існую та скоро мене побачить.

Ось так я знайшов дівчину зі своїх снів та став з нею щасливим.

Кінець