Зореслава Солар - Останній друг, Зореслава Солар

У маленькому селі жив старий, на ім'я Норман.
Він був дуже самотній. Дружину втратив багато років тому, а завести дітей вони так і не встигли.
У селі майже нікого не лишилось, хто помер, а хто перебрався до міста. Було лише кілька будиночків, у яких ще доживали свої дні старожили.
На свята, вони завжди збиралися у старійшини. Кожен приносив своє частування, і за святковим столом вони згадували дитинство, та сміялися від своїх життєвих історій, які відбувалися у колись галасливому та багатолюдному селі.
Ось і сьогодні, вони всі святкували. Хоча й було весело, але Норман прийшов додому дуже сумний. Коли він збирався додому, його найкращий друг ще з дитинства, Чарлі, оголосив що його донька вмовила жити з нею в місті, і незабаром він поїде назавжди.
Норман розумів, що здоров'я Чарлі вже не те, та й за будинком дивитися стало важче.
На городі давно росте лише бур’ян, який прийшовся до смаку козі, а на подвір’ї порпалися дві курки. І лише білені яблуні давали зрозуміти, що тут ще хтось мешкає.

* * *
За вікном вирувала негода. Норман сидів у пошарпаному кріслі біля каміна, загорнувши ноги, що ниють від негоди, пледом, з кухлем трав'яного чаю.
Він дивився на полум'я вогню, що танцює, і думав про життя, та минулий час.
Іноді йому здавалося, що час спливає повільно, воно ніби зовсім не рухається, як хмара в спекотний день, яка майже застигла на небі.
А іноді, біжить так швидко і непомітно, наче витікає гірський струмок крізь пальці, що його не зловити. І тільки мокра долоня нагадує про те, що те що було, вже спливло безповоротно.
Стукіт у двері відволік від роздумів. Норман поглянув у вікно, там вже був пізній вечір. До нього в таку годину ніхто не приходив. Його будинок знаходився майже на околиці, а найближчий сусід, Генрі, жив далеко. Відганяючи від себе погані думки, Норман поспішив відчинити двері.
На порозі він побачив намоклого від дощу друга.
— Чарлі, швидше заходь. Чого тиняєшся в таку негоду, чи трапилося щось?
— Норм, друже, — Чарлі переступив через поріг і потис руку друга. — Не хвилюйся. Все добре. Донька із зятем приїхали, тож завтра вранці вже їду. Ось, прийшов запросити тебе на прощальну вечерю. Не хвилюйся за дощ, зять на машині туди й назад відвезе.
— Вже завтра? — сльози защипали в очах Нормана, але він не хотів плакати при другові, тож розвернувся і пішов до столу біля вікна. — Зараз підемо, тільки візьму дещо.
Підійшовши до столу, він втер зморшкуватою рукою сльозу, і взяв загорнутий у папір пакунок.
Потім накинув плащ, з каптуром, і вони вийшли під пронизливий дощ.
Біля хвіртки стояло авто, з якої долинала галаслива музика, але коли вони наблизилися, водій зробив тихіше.
Зятя, Норман, раніше бачив разів зо два. Перший раз вони приїжджали перед весіллям познайомитися, а вдруге, повідомити що Чарлі стане дідусем. Ще тоді хотіли відвезти його з собою, але він відмовлявся, і було це понад п'ять років тому. Селище було дуже далеко від міста, поганий шлях, та й умов проживання гарних нема. Тому тільки після другої дитини, що підросла, вони змогли знов приїхати.
Прощальні промови сказані, пам'ятні подарунки подаровано. А коли почали розвозити гостей, Чарлі попросив Нормана затриматися.
— Норме, ти був мені наче брат, мені важко прощатися з тобою, — голос Чарлі тремтів.
— Мені теж важко. Довгі роки ти був моїм другом, я зберігатиму ці спогади.
— Норм, а може все-таки поїдеш з нами? Марі має великий будинок, усі помістимося.
— Ні, друже. Я хочу тут доживати віку, і бути похованим поруч із дружиною. Та й що я там робитиму? Ні, і не вмовляй навіть.
— Я так і думав, — Чарлі пригладив сиву бороду. — В мене для тебе є подарунок. Ходімо в хлів.
Дощ припинився, але сирість пробиралася під одяг, руки й ноги вкрилися сиротами, і Норм щільніше закутався в плащ.
— Чарлі, що там? Козу ти мені вже подарував. Що ти ще вигадав?
Але друг не відповів, а зайшовши в сарай, поплескав рукою по стегні й промовив:
— Норман, познайомся, це Чарлі.
Як тільки він це сказав, до нас підійшов пес.
— Ти ж пам'ятаєш, що донька ветеринар, а ще волонтер у притулку. Так ось, Чарлі — мисливський пес, породи бігль, але втратив на полюванні око, і господарі від нього відмовилися. За моїм проханням, Мері підшукала тобі друга-компаньйона. Коли вона дізналася про пса по кличці “Чарлі”, то одразу зрозуміла що це доля. Не дивись на травму, він цілком здоровий, тому клопоту з ним не буде. Так що приймай нового друга, на ім'я Чарлі, а ти Чарлі, – Він глянув на пса. — Бережи, нашого друга, Нормана. Гадаю, у вас все буде добре.
Весь цей час Норман стояв, та не знав що робити. Але пес сам підійшов, і почав його обнюхувати. Норм обережно погладив його по голові, почухав за вушком, у відповідь пес почав привітно махати хвостом.
— Привіт тобі, друже! Підеш зі мною? — пес продовжував виляти хвостом. — Ну, ходімо додому.
Норман поплескав долонею по стегні, та пішов до виходу, і пес пішов за ним.
Авто вирішили не чекати, Норм сказав, що прогуляється з новим другом, і краще познайомимось дорогою. Біля хвіртки старі друзі попрощалися назавжди.

* * *
Норман став ніби молодше і веселіше поруч з новим другом. Почав більше гуляти, мугикати пісні під час роботи, та і їжа в компанії стала смачніша. А пес прямував за ним всюди — коли той порався по господарству, на прогулянки лісом, або на риболовлю до озера. Навіть коли Норм сидів біля каміна і розповідав про своє життя, йому здавалося, що пес дуже уважно його слухає.
Пес вмів відчувати настрій Норма. Коли той був сумний, він підходив та клав голову йому на коліна, ніби розуміючи його біль і одразу легшало на душі.
Одного сонячного дня, вони пішли у ліс по гриби та ягоди. Раптом десь хруснула гілка, почулося якесь шарудіння, пес насторожився і побіг у кущі. Норман злякався, що там, міг бути якийсь хижак, й хотів піти на допомогу, але кущі знов затріщали, і з’явився пес, тримаючи у пащі великого зайця. Попри свою травму, він залишився гарним мисливцем, і ще багато разів впольовував дичину.
Якось Норман захворів. Він майже весь час спав, зрідка спускаючись підкинути полін у камін, приготувати відвар і нагодувати пса.
Однієї ночі він прокинувся від того, що пес голосно гавкав та шкрябав у двері. Не відразу зрозумівши, що відбувається, Норм подумав, що пес хоче вийти погуляти, хоча раніше так ніколи себе не вів. Насилу вставши тільки відчинив двері, як тієї ж митті пес забіг у кімнату, та знову почав гавкати.
— Чарлі, я не розумію тебе. Що сталося?
Пес вибіг з кімнати й одразу вбіг знову, продовжуючи гавкати. Тут Норм зрозумів що щось трапилося. Пішов до сходів, і тільки тоді він відчув їдкий дим. Спустившись на перший поверх, він побачив що підгоряє килим, напевно тріска випала з каміна. Норм схопив відро з водою і загасив пожежу, що починала розгорятися. Відчинивши вікна, щоб провітрити дім, сів навпочіпки, покликав Чарлі, та обійнявши його промовив:
— Друже, ти врятував наші життя! Дякую небесам, що ти з’явився в моєму житті. Про такого друга можна тільки мріяти.
Він ще довго сидів обіймаючи та погладжуючи пса по голові. А той, розуміючи що потрібно його людському другу, сидів, з насолодою приймаючи ласку та любов.

Кінець