Шапкін - Скарбничка невдахи, Шапкін

   Що ж було вчора? Я прийшов на роботу з наміром звільнитися. Покінчити з усім та почати нове життя. У вас, скоріше за все, склалося враження, що я тупий наркоман та алкоголік, що впав у депресію після смерті його дівчини і більше не бачить надій на життя. В цьому є доля правди, але маленькі промені сонця досі пробивають мої густі хмари. Я обіцяв собі колись, що стану хорошою людиною. 

   - Шефе, доброго вечора, - я повільно увійшов, зачинивши за собою двері. 

   - Добрий, малий. Кажи, чого тобі? - він курив сигарету, здається, червоний Мальборо, та нервово переглядав папери, навіть не подивившись на мене. 

   - Я...я хочу...звільнитися, - ледве витиснув з себе ці слова, після яких шеф поглянув на мене. Його суворий погляд давав зрозуміти, що він дивиться на мене, як на останнього недоумка або йолопа, котрий сказав щось дуже недоречне і нерозумне. 

    - Ти знаєш, що це неможливо. Не витрачай мій час. 

   - Але чому? Я даю слово, що не скажу жодній людині, присягаюся. 

   - Вийди звідси, доки тебе не вивели. І візьмись за роботу, - він знову занурився в папери, а я вийшов, як сумний осел. Саме так я себе почував. На мене наче насцяли.  

   Сьогодні я чистив унітази зі злістю. Здалось, наче вони стали ще чистішими. Я впорався за годину. Далі моєю роботою було зайняти себе чимось до шостої ранку, щоб повторити усі дії. Вийшовши в головний зал я побачив, що рух у клубі був вже у розпалі. Стриптизерши відпрацьовували дупами перед голодними мужиками, у котрих з рота стікала слюна. Більшого вони не могли собі дозволити, тому просто дивилися, пили дешеве пиво, курили дешеві сигарети. На широких столах, зазвичай, сидять чиновники, депутати або інші з вищого стану. Ось, один з них занюхав цілу доріжку чогось білого та відхилився назад, доки повія смоктала його крихітний член, за його широким животом, котре, здавалось, зараз розірве його білу, прасовану зранку дружиною сорочку. Таке тут відбувається завжди: наркота, пʼянки, бійки, лярви та вся інша нечисть. 

   Я сів за барну стійку і взяв собі пива. Я не пив вже кілька місяців, але розмова з шефом зламала мене. В голову почали приходити дуже темні, неприємні думки, доки мене не відволік знайомий голос. Це був мій сусід Андрій та його дівчина Оксана, вони підсіли біля мене.

   - Здоров, старий. А ти що тут робиш? - запитав він. Не сказати, що я був радий їх бачити. Скажу, що просто хотів спокою. 

   - Я тут працюю, - сказав я та зробив кілька ковтків. У дівчини був якийсь синій коктейль, а він пив те ж пиво що і я. 

   - Ого, і як? Класно тут? - він радісно питав, наче бачив у мені спасіння. У нього було довге світле волосся та дивний одяг. Жовта футболка та коричневі штани з ременем. Виглядав наче фанат Губки Боба.

   - Краще не питай.  

   - Ми шукали якогось місця, щоб посидіти і відсвяткувати річницю, але це зовсім не те чого ми хотіли, - відізвалась Оксана. 

    - Це зовсім не місце для такого, хорошого тут мало, - я закурив гірку цигарку, дим летів прямо в очі. - Вам краще було б піти в якийсь парк чи ресторан, взагалі будь-куди, але не сюди. 

   - Ми не знали, але, раз ми тут, то розкажи щось про себе. Ми бачимось майже щодня, ти часто виносиш сміття, - Андрій не хотів лишати мене у спокої. 

   - Нічого цікавого у моєму житті немає. Я тут звичайний прибиральник, - я почав нервувати, зазвичай, у мене таке від цих питань. 

   - Та не жени! - він легко штовхнув мене, - як можна працювати в такому закладі і говорити, що твоє життя нудне? 

   - Андрію! Припини! - дівчина спробувала втихомирити його. 

   - Не кажи чого не знаєш. Ця робота - пекло. Я би з радістю застрелився, якби була нагода, - я шокував їх своїми словами. Я ніколи нікому не відкриваюсь, але цього разу мене добряче взяв алкоголь. 

   - Чоловіче, ти чого? Тобі потрібна допомога? - він швидко змінив настрій та тон. 

   - Мені вже не допомогти. Хіба що дай мені зброю, якщо маєш. Я вбʼю свого шефа, а потім себе. 

   - Чому тобі не звільнитись? Ми ж у вільній країні живемо. Звернись до поліції, або ще кудись, якщо з тебе тут знущаються, - Оксана теж не мовчала. 

   - Все це абсолютно без сенсу. Я приречений бути тут до кінця своїх днів. Я бачив те, чого не мав бачити, і знаю те, чого не маю знати, розумієте? 

   - Схоже, ти в лайні. Тримайся, мужик. Ми щось придумаємо, - він взяв мене за плече. Бармен повернувся та з посмішкою пригостив нас пивом. Це Едуард, слизький хрін. Ніколи не любив його, але ми майже не говоримо, що радує.

   - Ми обовʼязково допоможемо, тільки скажи, - додала Оксана. 

   Так ми просиділи всю ніч, в кінці кінців я не витримав і ми покинули клуб. Я не зробив роботу, бо був зовсім не в стані. Ми поїхали до них додому. Я мало що памʼятаю, міцний сон в таксі, прокинувся вже в квартирі. Ми пили і говорили далі. Пара ділилась своїми проблемами, а я лише гойдав головою, не знаючи що і сказати. В той момент я нарешті відчув хоч щось хороше. Мені не вистачало посидіти в компанії і просто поговорити. Сам того не усвідомлюючи, я став повністю самотнім. Зникли усі друзі, знайомі, лишилася лише сестра, що ненавиділа мене всім серцем. Згадую, що саме цього я колись боявся більше смерті, а зараз - це лише буденність. Коли я був вже не в стані навіть говорити, Андрій провів мене до виходу. Спустившись у своє житло, я впав на підлогу, не дійшовши до ліжка та заснув, а далі...ви знаєте. 

   І ось, я сиджу біля мертвих тіл цих двох, не розуміючи, чи це якесь прокляття, чи я просто настільки невдаха, що усі, з ким я дружив, контактував, просто покидають моє життя. Хтозна. Скоріше за все, я просто плачу за те, що зробив колись. Але це вже зовсім інша історія.