Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

— Що з тобою? — запитав він батька.

Вільгельм вхопив сина за руку і похитав головою.

— Нащо ти послав мене туди, де нічого не трапилося? Твій брат тільки сцяв, ото й усього.

— Пхи, — зневажливо кинув Віллі. — Чого б це йому знадобилося пройти цілу милю, щоб посцяти, коли він з року в рік робив це у трояндових кущах?

— Ти послав мене, щоб я вбив Пітера, а Пітер — щоб я вбив тебе, — вів далі Вільгельм. — Ви обидва маєте підступні наміри щодо моєї любої Кейт. І так чи інак, я втрачу сина, і схоже, що і дружину також!

— Вона — шльондра, а ти — бовдур! — заявив Віллі й випалив впритул з мушкета прямісінько в груди батькові.

— А тепер я зроблю з ним те саме, — прошепотіла тоді Кеті й, діставши з-під спідниці зарядженого пістоля, направила його в бік Віллі. Але знову Чарлі стримав її, позаяк на звук пострілу із заростів ялівцю поспішив Пітер, і перш ніж Віллі встиг насипати порох і загнати кулю в рушницю, його брат скочив на нього з ножем. Вони стали качатися по землі, і за якусь хвилину Віллі лежав поруч із батьком з перерізаним горлом.

Пітер підвівся і витер ножа об листок.

— Отак, — тільки й встиг сказати він, бо Кеті вистрілила йому в груди і вбила на місці.

— Хвала Богу! — вигукнула вона, коли все було скінчено. — Нарешті я вільна від усіх цих падлюк! — І так вона була вражена видовиськом стількох мертвих голландців на стежці, що не схотіла йти звідти, не станцювавши на пеньку, коло якого вони лежали, отого самого танцю, який заміняв бідолашному Вільгельму кохання, але цього разу вже для Чарлі.

— Ну от і сповнилося твоє заповітне бажання, — зауважив Чарлі.

— І сповниться твоє, — крикнула йому Кеті у відповідь з пенька. — Ходи-но сюди, і ми відсвяткуємо наше багатство!

Осквернивши мертвих своїм танцем, Кеті тим не вдовольнилася і наполягла на тому, щоб вони прямо там на пеньку зробили зараз те, що зазвичай робили потайки серед миртових дерев, і вона весь той час гикала та зойкала, немов індіянка…

— Стривайте! — вигукнув Ебенезер. — Чи не хочете ви сказати…

— Саме так, — мовила Мері. — Ба більше, він попросив її, коли настане пора, закричати отим самим потаємним умовним сигналом і зробив одну штуку, якої ми з ним навчилися разом, — те, чим ми поклялися не ділитися з жодною іншою душею…

— Але ж… — спробував було втрутитися поет, якому стало дуже ніяково, але Мері підняла руку, наказавши йому мовчати. — І щойно з неї вирвався отой умовний крик, він дістав свого ножа…

— Ні! Невже він убив її просто там і тоді?

Мері кивнула.

— Скажу вам хіба ще тільки, що зроблене ним — то відома штука межи солдатів по всьому світі, християнському чи поганському однаково, коли вони мають справу з жінками ворогів.

— Ще одне слово, і мене знудить, — застеріг її Ебенезер.

— Більш нема чого казати, — мовила Мері. — Він пішов і залишив їх лежати там, де вони й були, усіх чотирьох разом, і за браком спадкоємців маєток відійшов до Корони. Але найсмішніше те, що Чарлі знав від самого початку і не сказав про те ані Кейт, ані братам: що тільки на наступному засіданні Ради Меріленду мали задовольнити клопотання старого Вільгельма про надання йому підданства.

— Я щось не зовсім зрозумів.

— Це означає, що він помер голландцем, — пояснила Мері, — а чужинці не можуть заповідати власність: Корона однаково б забрала весь маєток! — Вона засміялася й підвелася з долівки. — Оця його безмежна радість і згубила Чарлі. Тієї ж ночі, ні про що не здогадуючись, я запропонувала, щоби ми зробили оту нашу секретну штуку, і він посеред цього так розреготався, що я розридалася, неначе якась наречена, уперше в житті! Він присягався, що йому дуже прикро, що так вийшло, і, немов вибачаючись, він розповів усю історію, так як оце ви почули її зараз від мене, увесь той час сміючись, не проминувши жодної подробиці. Він знав мене як облуплену, авжеж, мій милий дикун: він знав, що в мене краятиметься серце, коли я почую, як він зрадив мене, і мені буде вдвічі болячіше, коли почую, що він зробив це з Кейт, ба навіть втричі, коли почую, що він її забив; однак він так само знав, що я муситиму пробачити йому все і таки пробачу — ба ні, він знав, що в глибині душі я кохатиму його ще більше, коли минеться потрясіння від почутого, і таки була його правда! Але от чого він не знав і про що навіть і не здогадувався, так це про те, як високо я цінувала оту нашу маленьку штучку, і не тільки тому, що ми відкрили її разом, а тому, що між чоловіком, обдарованим таким вбогим мужеським причандаллям, і жінкою, що має надто багатий досвід з чоловіками, щоб її міг вразити будь-який подібний дар природи, ота наша штука уособлювала в собі цілий світ кохання. Це було неначе ви і ваша коханка разом винайшли таке злягання, про яке раніше жодна жива душа на світі навіть і гадки не мала: подумай, як би ти себе почував, коли б вона тобі сказала, ні, не що цілувалася з іншим чоловіком, а що навчила його тому розкішному секрету, у який були посвячені лише ви!

— Насправді, — почав було Ебенезер, — я…

— Авжеж. Ти й досі дівак і не можеш знати, — зітхнула Мері. — Тоді добре запам'ятай і одного дня все зрозумієш. Ну, а зараз варто лишень сказати, що то була помилка мого Чарлі — сказати мені, що він поділився цією штукою з Кеті. Святий Боже, у мене мову одібрало і враз висохли сльози! Я вилізла з візка і побігла по дорозі, ніде не зупиняючись, аж доки не дісталася Кембриджа через півтора дня й не розповіла шерифу, що вбито всю родину Тіка і що вбивця — Чарлі Маттассин!

Сльози знову покотилися в неї по щоках.

— Його знайшли у візку, де він чекав мене й навіть уявити не міг, що я накоїла, отож його забрали до в'язниці. Я