Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

***

— Що ти вже задумав? — спокійний тон Шид-Аттара лунав майже зловісно.

— Те, що колись мав зробити ще вдома, — з цими словами Сандро усміхнувся. Ця несподівано м'яка та радісна усмішка здавалася чужою на його зазвичай позбавленому емоцій обличчі. — Героїчно загинути в нерівному бою, як і годилося вчинити старшому сину Повелителя.

— Ти ж не збираєшся... — почав було Селенор.

— Суртазе, створюй портал, — нетерпляче перервав його перший Повелитель. — До долини чи куди завгодно, аби подалі звідси. А я подивлюсь, на що здатне це Втілене Світло, і виграю вам час.

— Але захист столиці…

— Зник, — Шид-Аттар не дав договорити Суртазу. — Демонічні розломи — ті ж портали, і вони наразі вони вже за стінами. Клятва дотримана, — він показав долоню, на якій не залишилося і сліду від шраму. — Схоже, захист якось був пов'язаний з тією святинею. Тож, створюй портал, Суртазе, вам слід іти геть.

— Ти підеш з ними, — Сандро примружився, уважно подивившись в обличчя третього Повелителя.

— Ні, я залишусь, — незворушно заперечив той.

— Ні, ти підеш, — голос першого Повелителя набув сталевих ноток. — І якщо ти не виконаєш моє прохання, як рівний, то підкоришся мені, як Повелителю свого дому.

Шид-Аттар завмер. На його обличчі почергово відбилися подив і заперечення, за якими на мить майнула образа, втім, одразу ж поступившись місцем вимученій саркастичній посмішці.

— Гарна нагода нагадати мені про своє місце, чи так? — тихо спитав він і, не чекаючи відповіді, додав з глузливим кивком: — Що ж, як накажете... Шаеллаір.

— Він наближається, — у голосі Васкаедра бриніла тривога. — Там же демонів напевно стільки, що хоч греблю гати, а він так швидко просувається…

Не вшанувавши Шид-Аттара і поглядом, Сандро відійшов до Суртаза.

— Твоя розповідь про Втілене Світло наштовхнула мене на одну думку… — швидко заговорив він, вдивляючись в очниці кістяної маски на обличчі ліча. — Спробуй створити основу Джерела з енергії Повелителів, що залишаться при тобі. Замкни цю енергію навколо себе, сам стань центром. Твоє вміння трансформувати біль дозволить легко поповнювати запас енергії Джерела. Якщо зможеш прив'язати її ще й до смерті живих істот — взагалі буде чудово. Із захисними колами, печатками та іншим, гадаю, вже сам розберешся, — перший Повелитель кинув швидкий погляд через плече, вочевидь оцінюючи відстань між монастирем та стовпом світла. І, зітхнувши, додав: — Прикро, що ми з тобою від самого початку думали не в тому напрямку, а рішення було під носом. А тепер… Набирай стільки енергії, скільки тобі знадобиться для відкриття порталу, решту спільного резерву заберу я.

— Sha vertan len sh'kaet, — прошелестів Суртаз.

Девіз дому Шалластхадар. Стародавнє побажання везіння. Воно здалося йому як ніколи доречним зараз. Тонкі губи першого Повелителя викривилися в гіркій швидкоплинній посмішці.

— Sorn Sha konna r'sarn, — відповів він.

Суртаз не встиг запитати, що це означає — Сандро рвучко вирушив геть. Він зупинився перед кістками дракона, і під його уважним поглядом ті почали ворушитися. А за стіною тим часом вже зовсім близько виднівся стовп світла, від якого фортецю відділяло в кращому разі лише кілька вулиць.

— Портал.

Позбавлений емоцій голос Шид-Аттара вирвав Суртаза із заціпеніння, викликаного завороженим спогляданням підйому дракона. Він виглядав інакше — білі кістки майже повністю були огорнуті темним серпанком і лише ледве-ледве проглядали крізь нього.

Через силу ліч відвернувся.

Залишивши посох висіти в повітрі поруч з собою, він простягнув руки та зібрав між своїми скелетованими долонями згусток енергії для формування майбутнього порталу. На щастя, слова Шид-Аттара стосовно зникнення захисту виявилися правдою. Встановивши точку входу та очікуючи на повне відкриття вирви, Суртаз не втримався і озирнувся, щоб подивитися на те, що відбувається за його спиною. До того ж, традиційно творець порталу останнім проходив крізь нього, тому тринадцятий Повелитель міг це собі дозволити.

А подивитись було на що. Величезна постать у біло-золотому вбранні зависла над стіною монастиря точно там, де біля її фундаменту зупинився Сандро. Глибокий каптур ховав обличчя Втіленого Світла, але Суртаз чомусь знав, що навіть якби той був відкинутим — він побачив би не обличчя, а лише зіткані з золотистого сяйва обриси. Адже осяяні ним руки стискали охоплений вогнем меч.

Протилежністю йому був дракон. Наче ожилий клапоть пітьми з палаючими холодною зеленню очницями, він чіплявся за зубчастий верх кам'яної кладки. Швидкий і граційний звір хижо вигинав довгу шию, ухиляючись від помахів вогняного меча і раз по раз намагаючись вкусити супротивника у відповідь. Його величезні примарно-чорні крила були розкритими настільки широко, ніби дракон намагався закрити ними Повелителів і не дозволити Втіленню Світла навіть подивитися на них.

Суртаз перевів погляд вниз, на першого Повелителя. Той нерухомо стояв, притулившись спиною до стіни — ще блідіший, ніж зазвичай. Мимовільна думка — схопити його та затягти його до порталу, розбилася об холодний погляд, яким Сандро обдарував Суртаза.

Кожен грає свою роль. І поточна першого Повелителя вряди-годи влаштовувала.

Суртаз відвернувся, пролетів крізь портал і закрив його. І тільки після цього, не надто обережно осівши на найближчий камінь, дозволив собі відчути жахливе внутрішнє спустошення. А десь за хвилину до порожнечі всередині додався вже знайомий біль у скронях.

Тепер тринадцятий Повелитель знав, що це означає. Сандро розівтілився.