Леонід Добрянський - Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський

Недарма відомий філолог А. Погрібний писав до нього на початку 90-х років: «Зворушений і розчулений Вашою увагою і Вашою добротою. Відчуваю, скільки то полум'яної, гарячої любові до нашого краю живе у Вашому серці. Аби то видалося можливим ділити поміж інших, вистачило б, може, на цілий легіон наших заблуканих і одурених земляків. Сердечно дякую Вам за Грінченкову книжечку. То, справді, раритет, якого у моїй бібліотеці не було, хоч, звісно, працю цю добре знаю».

І наступного разу: «Спасибі Вам, що зуміли знайти в собі силу все-таки вистояти, вижити, щоб зберегти любов до полюбленого змалку - до мови нашої, до культури, до таких світочів народу, як Борис Грінченко. Плануємо ми, окрім усього, видати книжку спогадів і матеріалів про Б. Грінченка. Чи не написали б Ви до неї кілька сторінок у плані, як сприймали Грінченка у 20-х-30-х роках, як покарано було за це, як зараз це сприймається. Добре було б відтворити звинувачення «великих інквізиторів», як вони інтерпретували вірш Б. Грінченка і взагалі його особу».

Листи до Г. Лещенка, визнаного фахівця, взірцевого громадянина, якому боліла Україна, йшли звідусіль. Можна було б нескінченно наводити їх рядки, але обмежимося лише одним, від Г. Дробчака, власного кореспондента газети «Сільські вісті», незмінним передплатником якої Лещенко був. «Дякую за увагу до моєї праці, схиляюсь перед Вашою мужністю і стійкістю людини, яка вціліла у сталінському пеклі. Вашу замітку можна надрукувати в газеті, а може, Ви ширше напишете про оці вісімнадцять мученицьких років».

Діапазон фундаментальних знань Лещенка був просто вражаючим: міг годинами професійно оповідати про культуру давніх шумерів і струсків, астрономічні теорії Птолемея і Кеплера, твори Гомера і Пушкіна, не кажучи вже про найдорожче - Шевченка, Україну, її мову...

Непересічну українську ментальність Г. Лещенка колоритно й рельєфно характеризувала ось, наприклад, така історія періоду ув'язнення, яку він дотепно розказував: «Коли я тяжко захворів у таборі, то милосердний лікар, щоб врятувати від загибелі на лісоповалі, перевів мене на тимчасову роботу до медпункту. Тут я поступово одужував, одночасно лагодячи взуття табірному персоналові і в'язням. Місце в медпункті раніше, як правило, «тримали» кримінальники. Але з моїм приходом жоден з них не зміг осісти тут, незважаючи на санкцію табірної адміністрації, оскільки при передачі ключів жахався журналу інвентаризації, куди я передбачливо заніс латиною більше тисячі найменувань - від табуретки і віника до пінцета і настойки йоду. Тільки через рік кримінальники викурили мене на лісоповал, підпаливши від злості й лінгвістичної безпорадності будиночок».

До болю любив Гаврило Тимофійович свою батьківщину - рідне село, земляків, яких регулярно відвідував. Допомагав, чим міг, власним коштом встановив пам'ятний знак, на якому викарбувано імена репресованих односельців (для багатьох з них він добився реабілітації). Осяював він людей знаннями й досвідом, а вони шанували його навзаєм. Мудрі кажуть, що на старості людину притягує аура дитинства до своєї гавані. Коли Гаврило Тимофійович відчув, що сили залишають його, заповів поховати на сільському кладовищі біля могили матері.

Замислившись над філософськими словами Г. Гейне, що під кожним могильним каменем лежить цілий світ, розумієш, що то тут, у селі Тишківці, похована неповторна Галактика мудрості, добра і знань Гаврила Лещенка.

«Демократична Україна». — 1994.- 9 лип.