Леонід Добрянський - Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський

Галактика Гаврила Лещенка

 

Віктор Акуленко,

доктор юридичних наук

 

Галактика Гаврила Лещенка

 

Нерідко доля сліпа, але на те вона і доля. Гаврило Тимофійович Лещенко, судячи з його багатогранної обдарованості, світоглядної широти і глибини знань, не виключено, що ввійшов би до найелітнішої української плеяди, якби не обірвали його творчий поступ.

Народився він 90 років тому в селянській сім'ї у с. Тишківці на Вінниччині. Церковнопарафіяльна школа, садово-городня професійна школа при Уманському сільськогосподарському інституті, Київський інститут народного господарства, аспірантура і праця на посаді доцента політекономії Українського лісотехнічного інституту…

Фатальних тридцятих хвиля сталінських репресій докотилася до Голосієва. Серед численних арештів сфабрикували так звану контрреволюційну справу професорів Звади і Перенка.

Г. Лещенко категорично відмовився лжесвідчити про так звану контрреволюційну діяльність заарештованих учених, чого від нього вимагали слідчі НКВС. Цього було досить, щоб опинитись у Лук'янівській тюрмі, за вироком спецколегії Київського облсуду одержати сім років концтаборів ГУЛАГу, де він провів одинадцять. Потім - знову тюрма, і за постановою «особого совещания» його відправили в північні райони Новосибірської області на вічне заслання. Це була теж каторга на лісоповалі, тільки без конвою.

Після смерті Сталіна, після вісімнадцятилітнього ув'язнення, 1954 року, його звільнили без права проживання в Києві. Ще кілька років тривали поневіряння високими інстанціями в пошуках справедливості - реабілітації, житла, поновлення на роботі в Українській сільськогосподарській академії.

Які треба було мати мужність і волю, щоб усе це витримати і з надірваним здоров'ям розпочати життя й наукову діяльність з нуля! Стійкість і шляхетність, принциповість і доброзичливість, що становили суть його натури, підтримували його завжди. На щастя, доля звела його з прекрасною жінкою, лікарем-кардіологом рідкісного милосердя, Марією Савівною Лукашовою, яка стала його вірною дружиною і створила умови життя, за яких душа Гаврила Тимофійовича відтанула од вічної сибірської мерзлоти.

Початок поклала публікація статті у... збірнику молодих учених (в 53-річному віці!), що викликала у фахівців неприхований подив. На підготовлену кандидатську дисертацію ВАК намагався накласти вето. Подався недавній зек до білокам'яної, де йому - прямо в обличчя: «Вам, сударь, пора на пенсию, а не в храм науки». А він їм спокійно: «Відніміть вісімнадцять років мого стажу сталінських концтаборів, і перед вами постане премолодий перспективний пошукувач наукового ступеня». І довів - працею і талантом, - коли одержав звання професора, а в сімдесят років - науковий ступінь доктора економічних наук. На цій безмежній борозні знань був невтомний - дванадцять підручників і навчальних посібників для студентів підготував учений. Любив своїх учнів, щедро ділився знаннями, допомагав їм матеріально. Серед них тепер доктори і кандидати наук, висококваліфіковані фахівці.

Пріоритетною заслугою Г. Лещенка в економічній науці є те, що окремий розділ організації сільськогосподарського виробництва він виділив у самостійну дисципліну аналізу господарської діяльності. Одним з перших надав методові економічного аналізу факторного спрямування і пошуків. А це дало можливість ефективно прогнозувати розвиток соціально-економічних процесів, що особливо важливо в сучасних умовах господарювання - фермерської діяльності, аграрних об'єднань та ін.

Не формально розробляв наукові концепції, а з філософської точки зору акумулював усе прогресивне, творче, чим озброїло його життя, що було традиційно продуктивне і випробуване протягом розвитку української хліборобської цивілізації. За що не раз мав від «партизованих» науковців-функціонерів ідеологічні прикрості. Авторитарна система тюрмою та ідеологічним чистилищем зробила все, щоб в економічній науці український Чаянов не відбувся. Вважаю, на часі є встановлення меморіальної дошки, яка увічнювала б пам'ять відомого вченого і патріота України Г. Лещенка, на будинку Українського сільськогосподарського університету, що йому він віддав понад чверть століття.

Щоб Україна не розчинилася в імперській спільноті, такі як він, уцілівши в сталінському пеклі, мов невтомні орачі на безмежному полі, готували грунт, сіяли зерна істини в крижаний застій для майбутнього національно-державного ренесансу. Сенсом життя стало відновлення забутих імен безневинно замордованих, винищених, вигублених науковців, побратимів-зеків, розкуркулених односельців. Писав статті, звертався до державних інстанцій і правоохоронних органів, свідчив, добивався репресованим пенсій і увічнення їхньої пам'яті, від давав на це зарплату. Жив для добра людей, ніколи не скаржачись на життя, не озлоблюючись.

Брати Іван Тимофійович (сидить) та Гаврило Тимофійович Лещенки (м. Київ, 21 липня 1984 р.).

 

Не своєї ніші шукав Г. Лещенко в суспільній значущості подій, а вважав за громадський обов'язок бути до них причетним, корисним. Як при обговоренні статуту української національної школи, закону про мови. Зокрема, в листі на ім'я першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького писав: «У 1925-1930 рр. я вчителював у 37-й трудшколі м. Києва на Деміївці, де було чотири українські школи: 37-а, 38-a i 39-a - це народноосвітянські і одна залізнична, підпорядкована управлінню Південно-Західної залізниці; дві єврейські - 36-а і 40-а та одна російська залізнична. І що показово, в єдиній російській школі на цей район були незаповнені класи». Не без іронії радив високій особі для відновлення історичної справедливості заговорити українською мовою, яку неодмінно наслідуватимуть усі партійні начальники, і вся проблема одразу розв'яжеться.

Бог дарував Г. Лещенку дожити до найбільшої радості, коли Україна воскресла, адже на її плащаниці були сліди і його мученицької Голгофи. Його непересічну особистість помітили демократичні лідери, які стали формувати політичні партії і об'єднания. Не в одній йому намічали почесну роль, але в останню мить «перегравали», можливо, щоб не ризикувати опинитись у затінку такої самобутньої і енциклопедичної постаті. В орбіті його оригінальних ідей перебувало чимало вчених, письменників, загалом творчого люду. Відомий поет Павло Глазовий, якого пов'язувала багаторічна дружба з Гаврилом Тимофійовичем, так характеризує його: «Надзвичайно багатогранна і світла людина, що була відкрита для всього прекрасного в світі. Ідеальний тип українця, де гармонійно поєдналися сердечність, простота, людяність, любов до всього рідного. За духовною спорідненістю, життєрадісністю і добрим гумором я його ставлю поруч з Остапом Вишнею - веселим серцем України. І долі у них схожі, обидва потерпіли за рідну неньку. На все його вистачало, яку бібліотеку мав, як знав вітчизняну й світову літератури!».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍