Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

— Я ні про що не шкодую, — відповів Міллер і, видихнувши, ошелешено усвідомив, що сказав майже чисту правду. — Якщо

на суді захочуть мене допитати — відповім. Тут шукаю роботи, а не захисту.

Фред опустився на крісло і задумливо звузив очі. Міллер

нахилився вперед на стільці.

— Ти ставиш мене в незручне становище. Говориш розумні

речі. Але мені складно тобі довіряти і передбачити твої дії.

Давати тобі роботу — це ризик. Це загроза моєму становищу на

майбутніх мирних переговорах.

— Це ризик, — визнав Міллер. — Але я був на Еросі й на Тоті.

Був на «Росинанті» з Голденом і командою. Коли треба

проаналізувати протомолекулу і те лайно, в яке ми з нею

вляпалися, ніхто не надасть повнішу інформацію, ніж я. Можеш

потім сказати, що я забагато знав. Що я був надто цінним, аби

просто мене відпустити.

— Або надто небезпечним.

— Правда. Або так.

Вони якусь мить помовчали. Розсип золотих і зелених вогників

пробігся по «Нову» і згас.

— Консультант із питань безпеки, — мовив Фред. —

Позаштатний. Рангу тобі не дам.

«Я брудний навіть для ОПА», — зачудовано подумав Міллер.

— Якщо даси місце, де спати, то погоджуюся.

Це все лише на той час, поки триває війна. Після неї Міллер

стане м’ясом для машини. Ну і гаразд. Фред відкинувся на

спинку — крісло зі шипінням підлаштувалося під нову

конфігурацію.

— Домовилися. Ось тобі перше завдання. Проаналізуй

ситуацію. Яка найбільша проблема спіткала мене зараз?

— Стримування.

— Ти вважаєш, що я не можу стримати інформацію про

станцію Тот і протомолекулу?

— Звісно, що не можеш, — відповів Міллер. — По-перше, про

них уже знає забагато людей. По-друге, один із цих людей —

Голден, і якщо він іще не розпатякав усю історію на кожній

відкритій частоті, то скоро це зробить. Та і, зрештою, про мир ти

не домовишся, не пояснивши, що тут до дідька коїться. Рано чи

пізно інформація випливе.

— І що ти порадиш?

На мить Міллер повернувся в темряву і слухав передсмертне

марення станції. Голоси померлих кликали його крізь вакуум.

—

Захищати

Ерос.

Кожна

сторона

захоче

зразок

протомолекули собі. Місце за столом переговорів ти відвоюєш, лише якщо перекриєш їм усім доступ.

Фред гмикнув.

— Цікава думка. Але як захистити щось завбільшки, як Ерос, коли Земля і Марс спрямують туди свої флотилії?

Вагомий аргумент. Міллера охопив жаль. Попри те, що Джулі

Мао — його Джулі — більше не було на світі, це все одно

здавалося йому зрадою.

— Тоді треба позбутися його, — сказав він.

— І як це зробити? Навіть якщо закидати всю поверхню

атомними бомбами, як пересвідчитися, що жоден уламок не

влучив у колонію чи не впав у колодязь? Підривати цю

штуковину — все одно, що дмухати на кульбабку проти вітру.

Міллер ніколи не бачив кульбабок, але розумів суть проблеми.

Навіть найменшої часточки слизу з Ероса було достатньо, щоби

почати весь безумний експеримент спочатку. І той слиз

харчувався радіацією — атомні бомби радше підштовхнуть його

на тому диявольському шляху, ніж прикінчать. Аби

пересвідчитися, що протомолекула нікуди не пошириться

з Ероса, доведеться розібрати станцію буквально на атоми...

— Ого... — видихнув Міллер.

— Ого?

— Ага. Тобі це не сподобається.

— Спробуй.

— Гаразд. Сам напросився. Слід спрямувати Ерос у Сонце.

— У Сонце... — протягнув Фред. — Ти хоч уявляєш, про яку

масу йдеться?

Міллер кивнув на обшир за ілюмінатором, у глибині якого

тривало будівництво. «Нову».

— У тієї штуки потужні двигуни. Піджени свої найшвидші

кораб лі до станції, аби віднадити тих, які доберуться туди

першими. Розжени «Нову». Підштовхни Ерос у бік Сонця.

Погляд Фреда розфокусувався — він планував і розраховував.

— Треба втримати всіх подалі від Ероса, поки він не долетить

до