Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Попав! — скрикнув Кіт. — Відьма — моя!

— Це лише скісний удар, — поправила його Луїза. — Щоб вимагати її як приз, треба загнати списа глибоко в тіло.

На жаль, я не знала правил — ані правил лицарського турніру, ані магічних правил. Це мені чітко дала зрозуміти Гуді Альсоп, коли я вирушала до Праги: «Усе, що ти зараз маєш, це неслухняний дракон, сильне, майже сліпуче сяйво та схильність ставити запитання, які тягнуть за собою шкідливі відповіді та несприятливі наслідки». Я нехтувала навчанням своєму ткацькому ремеслу заради придворних інтриг, припинила осягати свою магію, а натомість погналася за манускриптом Ешмол-782. Можливо, якби я зосталася в Лондоні, то до цього часу вже б знала, як вибратися з халепи, в яку зараз потрапила.

А тепер стою прив’язана до товстої палі як та відьма, засуджена до спалення.

«Думай. Борися за життя».

— Треба ще раз спробувати, — сказала Луїза. Її слова затихли на відстані — то вона повернула свого коня і поїхала геть.

— Не роби цього, Кіте, — сказала я. — Подумай лише, чим це стане для Метью. Якщо ти хочеш, щоб я пішла, я піду.

— Твої обіцянки нічого не варті, відьмо. Ти все одно схрестиш за спиною пальці і знайдеш спосіб відбрехатися від своїх запевнень. Я бачу над тобою сяйво навіть зараз, коли ти намагаєшся спрямувати свою магію проти мене.

«Сліпуче сяйво. Запитання, які тягнуть за собою шкідливі відповіді та несприятливі наслідки. І неслухняний дракон».

Усе завмерло.

— Що робити будемо? — спитала я свою вогнедишну тваринку.

У відповідь вона ляснула крилами і розпростерла їх на всю ширину. Крила просунулися крізь мої ребра, крізь плоть і вийшли назовні по обидва боки мого хребта.

А сама драконка залишилася там, де й була, бережливо огорнувши мою утробу своїм хвостом. Обережно визирнувши з-за моєї груднини, вона блиснула сріблясто-чорними очима і знову махнула крилами.

— Борися за своє життя, — прошепотіла вона у відповідь, і з її словами у повітря наді мною здійнялося покривало сірого туману.

Від сильного удару крил дерев’яна паля, до якої я була прив’язана, тріснула навпіл, а її гострі шпичасті краї розрізали мотузку, що стягувала мені кисті. Щось гостре й схоже на пазурі розітнуло і пута на моїх ногах. Я піднялася на двадцять ярдів угору саме в ту мить, коли Кіт із Луїзою вскочили на конях у хмарину сірого туману, яка збила їх з пантелику й дезорієнтувала. Вони мчали надто швидко і тому не встигли ані зупинитися, ані змінити напрям руху. Їхні списи схрестилися, сплуталися, і від сильного зіткнення вони повилітали з сідел і гепнулися на втоптану землю.

Я зірвала пов’язку з очей непошкодженою рукою — і відразу ж побачила Енні, яка з’явилася на краю арени.

— Господине! — скрикнула вона.

Але я не хотіла її присутності, бо поруч була смертельно небезпечна Луїза де Клермон.

— Тікай геть! — засичала на неї я.

Мої слова вирвалися вогнем та димом, коли я кружляла над Кітом та Луїзою. Із моїх зап’ясть та кісточок цівками стікала кров. І там, де падали її червоні намистини, враз виростали чорні пагони. Невдовзі ошелешених демона та вампірку оточив частокіл тонких чорних стовбурів. Луїза спробувала була повисмикувати їх із землі, але моя магія трималася міцно і не піддавалася.

— Хочете, розкажу вам про ваше майбутнє? — суворо спитала я. Піднявши очі, Кіт і Луїза перестрашено витріщилися на мене зі свого загону. — Твоє сокровенне бажання ніколи не здійсниться, Кіте, бо ми не завжди отримуємо те, що бажаємо найбільше в світі. А тобі, Луїзо, ніколи не вдасться заповнити порожнечу своєї душі — ані кров’ю, ані люттю. І ви обоє помрете, бо всі ми свого часу маємо померти. Але смерть ваша не буде тихою й спокійною, це я вам обіцяю.

До нас наблизився стовп вихору. А потім він ущух і трансформувався у Хенкока.

— Дейві! — скрикнула йому Луїза, вчепившись своїми перлисто-білими пальцями за чорні палі частоколу. — Допоможи нам! Відьма своїми чарами поглумилася над нами. Виштрикни їй очі — і ти позбавиш трикляту її магічної сили.

— Метью вже прямує сюди, Луїзо, — відповів Хенкок. — І за отою огорожею під захистом Діани тобі буде набагато безпечніше, ніж коли ти втікатимеш від його гніву.

— Небезпека загрожує нам усім. Бо ця відьма здійснить давнє пророцтво, яким Герберт поділився з маман багато років тому. Вона зведе де Клермонів зі світу!

— У цьому пророцтві немає ані краплини правди, — відказав Хенкок, співчутливо поглянувши на Луїзу.

— Ні, є! — наполягала вона. — «Остерігайтеся відьми з кров’ю левиці й вовчиці, бо нею знищить вона дітей тьми». Саме вона і є тією відьмою з пророцтва! Невже ти не розумієш?

— Ти хвора, Луїзо. Це я тобі точно можу сказати.

Вампірка обурено випрямилася.

— Я — маньясанг, і тому я завжди у доброму здоров’ї.

Тут нагодились Генрі з Джеком, важко дихаючи після стрімкого бігу. Генрі швидко окинув арену уважним поглядом.

— Де вона?! — заволав він на Хенкока, крутнувшись на п’ятах.

— Он там, угорі, — відповів Хенкок, штрикнувши небо великим пальцем. — Точнісінько, як і казала Енні.

— Діано, жива, слава Богу, — полегшено зітхнув Генрі.

Ареною рвійно промчав сіро-чорний торнадо і різко зупинився біля зламаної палі, що позначала те місце, де я стояла, зв’язана по руках і ногах. Метью не треба було пояснювати, де я була зараз. Його очі швидко й безпомилково відшукали мене.

Останніми прибули Волтер і П’єр. У П’єра на плечах сиділа Енні, обхопивши тонкими рученятами його шию. Коли він зупинився, вона зісковзнула з його спини.

— Волтере! — розпачливо вигукнув Кіт, приєднуючись до Луїзи біля частоколу. — Її конче необхідно зупинити. Випустіть нас звідси. Я розмовляв з однією відьмою з Ньюгейта, і вона сказала мені…

Крізь чорні палі огорожі пролізла рука, і довгі білі пальці вхопили Кіта за горлянку. Марлоу забулькотів і замовк.

— Ані. Жодного. Слова. — Метью метнув погляд на Луїзу.

— Матьє. — Кров і наркотик, ударивши Луїзі в голову, трансформували англійську вимову імені мого чоловіка у французьку. — Слава Богу, ти тут. Дуже рада тебе бачити.

— Рано радієш, — відказав Метью, відкинувши Кіта убік.

Я опустилася позаду нього, ховаючи під ребра мої щойно вирослі крила.