Олександр Дюма - Три мушкетери

своїм вухам. — Померла! Ви, здається, сказали, що вона померла?

— Тричі вона намагалася вбити мене, і я пробачив їй; але вона отруїла жінку, яку я кохав. Тоді мої друзі і я впіймали її, судили й скарали на смерть.

І Д'Артаньян розповів про отруєння пані Бонасьє в Бетюнському монастирі кармеліток, про суд в самотньому будиночку, про страту на березі Лісу.

Дрож пробіг по тілу кардинала, хоч він умів стримувати свої почуття.

Та враз, наче під впливом якоїсь невисловленої думки, його досі похмуре обличчя проясніло й стало зовсім безтурботним.

— Отже, — мовив він напрочуд лагідним голосом, що дивно контрастував з суворістю його слів, — ви привласнили собі право судити, не подумавши про те, що люди, які не мають повноважень карати і все-таки беруть на себе цю місію, самі стають убивцями!

— Повірте, ваша світлосте, я й на гадці не мав виправдовуватися перед вами. Я ладен прийняти ту кару, яку вашому високопреосвященству завгодно буде визначити для мене. Я не так уже й ціную життя, щоб надто боятися смерті.

— Авжеж, я знаю, ваша хоробрість мені добре відома, — мало не з щирою прихильністю зауважив кардинал. — Тому можу вас наперед запевнити: на вас чекає не тільки суд, а й заслужена кара.

— Хтось інший відповів би вашому високопреосвященству, що він має своє помилування у власній кишені. Я ж лише скажу: наказуйте, ваша світлосте, я готовий до всього.

— Ваше помилування? — здивовано спитав Рішельє.

— Авжеж, ваше світлосте, — відповів Д'Артаньян.

— А хто його підписав? Король?

Кардинал промовив ці слова з неприхованою зневагою.

— Ні, ви, ваше високопреосвященство.

— Я? Ви що, збожеволіли, пане?

— Ваша світлість, безперечно, впізнає свій почерк.

І Д'Артаньян поклав перед кардиналом безцінний документ, який Атос здобув у міледі й віддав юнакові, щоб він служив йому охоронною грамотою.

Кардинал узяв папір і повільно, наголошуючи на кожному слові, прочитав:

«Пред'явник цього діє згідно з моїм наказом і на користь держави.

В таборі під Ла-Рошеллю, 5 серпня 1628 року.

Рішельє».

Прочитавши ці два рядки, кардинал глибоко замислився, але не повернув документа Д'Артаньянові.

«Він вирішує, як краще мене скарати, — подумав Д'Артаньян. — Ну що ж! Коли вже на те пішло, він побачить, як вмирає дворянин».

Молодий мушкетер був певен, що геройськи зустріне смерть.

Замислившись, Рішельє то згортав, то розгортав у руках записку. Нарешті він підвів голову, зупинив свій орлиний погляд на чесному, відкритому й шляхетному обличчі Д'Артаньяна. Він прочитав на цьому обличчі сліди всіх страждань, що їх Д'Артаньян зазнав за останній місяць, і втретє, а то й учетверте подумав про те, які великі надії подає цей юнак у свої двадцять років і як успішно міг би скористатися з його енергії, мужності та розуму далекоглядний політик.

До того ж, правду кажучи, злочини, могутність і пекельний геній міледі не раз страхали кардинала. Він відчував якусь потаємну радість від думки, що назавжди позбувся цієї небезпечної спільниці.

Рішельє неквапно розірвав документ, що його так великодушно віддав йому мушкетер.

«Я загинув», — подумав Д'Артаньян.

І він низько схилився перед кардиналом як людина, що промовляє свої останні слова:

«Боже, хай буде Твоя воля».

Кардинал підійшов до столу, написав, сідаючи, кілька рядків на пергаменті, дві третини якого були вже списані, й приклав свою печатку.

«Це мій вирок, — вирішив Д'Артаньян. — Принаймні, кардинал звільняє мене від нудного перебування в Бастилії та від судової тяганини. Це ще дуже люб'язно з його боку».

— Візьміть, пане, — сказав кардинал. — Я забрав у вас один відкритий лист і натомість даю інший. На цьому патенті не проставлене ім'я; ви впишете його самі.

Д'Артаньян нерішуче взяв папір і глянув на нього.

Це був наказ про призначення лейтенантом мушкетерів.

Д'Артаньян упав до кардиналових ніг.

— Ваша світлосте, — сказав він, — моє життя належить вам, віднині ви можете розраховувати на нього до кінця. Але я не вартий вашої милості: у мене є троє друзів, які мають набагато більше заслуг і прав…

— Ви хоробрий юнак, Д'Артаньяне, — перебив його кардинал і дружньо поплескав по плечу, в захопленні від того, що йому пощастило підкорити таку непокірливу натуру. — Робіть з цим патентом усе, що вам заманеться. Тільки добре затямте: хоч у ньому й не вказано імені, а втім, я даю його саме вам.

— Я цього ніколи не забуду, — відповів Д'Артаньян. — Ваше високопреосвященство може не сумніватися в цьому.

Кардинал обернувся й голосно покликав:

— Рошфоре!

Шевальє, який, мабуть, стояв за дверима, одразу ввійшов.

— Рошфоре, — сказав кардинал, — перед вами пан Д'Артаньян; від сьогодні він належить до числа моїх друзів. Тож поцілуйтесь обоє й поводьтеся розумно, якщо хочете зберегти свої голови.

Рошфор і Д'Артаньян, ледь торкнувшись губами, поцілувалися. Кардинал стояв поруч і пильно стежив за ними. Вони разом вийшли з кімнати.

— Адже ми ще побачимось, чи не так, добродію?

— Коли вам буде завгодно, — відповів Д'Артаньян.

— Така нагода не забариться, — сказав Рошфор.

— Що таке? — спитав Рішельє, відчиняючи двері.

Молоді люди усміхнулись один до одного, потисли один одному руки і вклонилися його високопреосвященству.

— Ми вже почали непокоїтися, — сказав Атос.

— От і я, друзі мої! — відповів Д'Артаньян. — І не тільки на волі, а ще й у неабиякій милості.

— Ви нам розкажете все?

— Сьогодні ж увечері.

Справді, того ж вечора Д'Артаньян прийшов до Атоса і застав його за пляшкою іспанського вина.

Д'Артаньян розповів йому все, що сталося між ним і кардиналом. Вийнявши з кишені патент, він сказав:

— Візьміть, мій любий Атосе, він належить вам по праву. Атос усміхнувся своєю доброю та приємною посмішкою.

— Друже, — відповів він, — для Атоса цього забагато; для графа де Ля Фера — замало. Лишіть собі цей патент — він ваш. На жаль, ви купили його надто дорогою ціною.

Д'Артаньян попрощався з Атосом і попрямував до Портоса. Юнак застав мушкетера перед дзеркалом; той приміряв розкішний, прикрашений блискучим гаптуванням камзол.

— А-а, це ви, мій любий друже! — вигукнув Портос — Як вам здається, чи личить мені цей костюм?

— Він чудовий, — відповів Д'Артаньян. — Але я прийшов запропонувати костюм, який буде вам ще більше до лиця.

— Який саме? — спитав Портос.

— Мундир лейтенанта мушкетерів.

Д'Артаньян розповів Портосові про своє побачення з кардиналом і, вийнявши з кишені патент, сказав: — Візьміть, любий друже, впишіть своє ім'я й будьте мені хорошим командиром.

Портос глянув на патент і, на превеликий подив Д'Артаньяна, повернув його