Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

Кіт зацікавлено підсунувся ближче.

— Щось ти якийсь блідий, Крістофере. Тобі ще зілля підкинути? — Луїза змінила хватку так, щоб мати змогу запустити руку в торбинку. Вона дістала з неї якусь липку таблетку і подала її Кіту. Той швидко взяв її і вкинув до рота. — Чудова штука, еге ж? Теплокровні в Німеччині звуть їх «камінці безсмертя», бо якимось чином їхні інгредієнти дають навіть найжалюгіднішому людському створінню відчуття значущості й божественності. Вони й тобі повернули силу.

— Це відьма відбирає у мене силу так само, як вона відібрала силу й у твого брата. — Очі Кіта оскліли, а його подих став притомно нудотно-солодким. «А, наркота», — подумала я. Недивно, що він поводиться якось неадекватно.

— Так це правда, відьмо? Кіт каже, що ти своїми чарами обплутала мого брата і заволоділа ним супроти його волі? — спитала Луїза, різко крутнувши мене до себе. Її красиве обличчя було втіленням кошмарних страхів кожної теплокровної істоти перед вампірами: блідо-порцелянова шкіра, темне, майже чорне волосся та чорні очі, теж затуманені опієм, як і в Кіта. Поблажливість злетіла з неї, як осінній лист, і в красивому вигині її бездоганних губ була не лише чуттєвість, а й жорстокість. Переді мною було створіння, яке переслідуватиме свою жертву й убиватиме її без найменшої тіні жалю й каяття.

— Я не зачаклувала твого брата. Я його обрала, Луїзо, а він обрав мене.

— Ти навіть знаєш, хто я така? — здивовано підняла вона брову.

— Метью нічого не приховує від мене. Ми — пара. Чоловік та жінка. І на нашому весіллі головував твій батько. «Дякую тобі, Філіпе», — подумала я.

— Ти брешеш! — заверещала Луїза. Вона враз втратила над собою контроль, і її чорні зіниці поглинули всю райдужну оболонку очей. Значить, мені доведеться мати справу не лише з наркотиками, а й з жагою крові.

— Не вір нічому, що вона каже, — застеріг Кіт. Він витягнув з камзола кинджал і схопив мене за волосся. Я скрикнула від болю, коли він сіпнув назад мою голову. Кинджал Кіта затремтів біля мого правого ока. — Зараз повиколюю їй очі, щоб вона більше не могла ними чарувати і не мала змоги провидіти мою долю. Вона знає, як і коли я помру. Це однозначно. Якби не її відьмацька проникливість, то вона не мала б над нами влади — і над Метью теж.

— Ця відьма не заслуговує такої швидкої й легкої смерті, — заперечила Луїза.

Кіт натиснув вістрям якраз під моєї бровою, і по моїй щоці скотилася краплина крові. — Ми так не домовлялися, Луїзо. Щоб розбити її чари, мені треба повиколювати їй очі. А потім ми прикінчимо її. Допоки ця відьма жива, Метью не зможе забути її.

— Тихше, Крістофере? Хіба ж я не люблю тебе? Хіба ж ми з тобою не спільники? — Луїза притягнула до себе Кіта і пристрасно поцілувала його. А потім ковзнула губами по його підборіддю і вниз, до горла, де пульсували вени. Її губи злегка торкнулися шкіри, і я помітила розмазаний слід крові, що тягнувся за її ротом. Кіт тремтливо зітхнув і заплющив очі.

Луїза жадібно припала до шиї демона. При цьому ми утворювали тугий вузол із трьох тіл, зав’язаний дужими руками вампірки. Я спробувала вирватися, але вона лише посилила свою хватку, продовжуючи смоктати з Кіта кров.

— Мій солоденький Крістофере, — поблажливо пробурмотіла Луїза, напившись досхочу і зализуючи рану на горлі Марлоу. Слід від зубів був гладкий і сріблястий, точнісінько як шрам на моїх грудях. Напевне, Луїза й раніше харчувалася Кітом. — У твоїй крові я відчуваю присмак безсмертя і бачу в ній прекрасні слова, які танцюють у твоїх думках. Метью просто дурень, бо не бажає, щоб ти з ним тими думками поділився.

— Усе, чого він бажає, — це відьма. — Кіт торкнувся своєї шиї, мріючи, щоб Метью, а не його сестра, пив у нього кров. — Я хочу, щоб вона померла.

— І я теж цього хочу, — сказала Луїза, повернувши до мене свої бездонні чорні очі. — Тоді давай за неї позмагаємося. Хто з нас переможе, той і робитиме з нею все, що забажається. Нехай спокутує свою провину перед моїм братом. Ти згоден зі мною, мій милий хлопчику?

Тепер, коли Луїза напилася Кітової крові, «зарядженої» наркотиком, вони обоє стали як очманілі. Я було впала в паніку, але враз пригадала настанову Філіпа, яку він дав мені в Сеп-Турі.

«Думай. І старайся не загинути».

А потім я пригадала про мою дитинку — і панічний страх знову повернувся.

Кіт кивнув.

— Я зроблю що завгодно, щоб повернути собі прихильність Метью.

— Я й не сумнівалася, — посміхнулася Луїза і знову пристрасно поцілувала Кіта. — Ну що, виберемо наші кольори?

35

-Ти робиш страшну помилку, Луїзо, — застерегла я, намагаючись вивільнитися з пут. Вони з Кітом відірвали від палі безформне опудало і замість нього прив’язали мене. Кіт зав’язав мені очі стрічкою темно-синього шовку, яку він зняв з вістря одного залишеного списа, щоб я не змогла заворожити їх своїм поглядом. Обоє стояли неподалік, сперечаючись, кому кидати сріблясто-чорного списа, а кому — золотисто-зеленого.

— Можеш знайти Метью у королеви, і він тобі все пояснить, — сказала я, намагаючись надати своєму голосу врівноваженості й спокою, але він все одно тремтів. Колись Метью у сучасному Оксфорді розказував мені про свою сестру, сидячи біля каміна у Старій Хижці. І описав її як лиху, несамовиту, але дуже красиву.

— Ти ще й насмілюєшся його ім’я вимовляти? — скипів люттю Кіт.

— Іще одне твоє слово, відьмо, і я таки дозволю Крістоферу виколоти тобі очі й відрізати язика, — злісно кинула Луїза, і мені не треба було бачити її очей, щоб переконатися: опіум та жага крові — не найкраща комбінація. Гострий перстень Ізабо чиркнув мене по щоці, і з неї потекла кров. Зриваючи його з мене, Луїза зламала мені палець, а тепер начепила його собі.

— Я — дружина Метью, його пара. Ти уявляєш собі його реакцію, коли він дізнається, що ти накоїла?

— Ти — потвора, тварина. Якщо я виграю у Кіта парі, то зірву з тебе, як ганчірку, твою фальшиву людську подобу і викрию те, що під