Андрій Юрійович Курков - Шенгенська історія. Литовський роман

— Мені треба в Анікщяй поїхати. Друзів на автовокзалі зустріти.

— Звісно! Якщо хочеш, можу з візочком надворі посидіти! Свіже повітря діткам корисне!

— Але ввечері ми тебе чекаємо на вечерю! — попередила Рената.

— Я недобре почуваюся, — спробувала відмовитися від запрошення Юрате.

— А з дитиною надвір вийти добре почуваєшся? — всміхнулася Рената. — Тебе ніхто ні про що за вечерею питати не буде! Можеш сидіти і мовчати! Але мені важлива твоя присутність! Мене вона заспокоює!

Юрате здивовано глянула на доньку. Кивнула.

— Гаразд, — сказала після паузи.

— Я візьму у дідуся з креденса Рупінтоєліса! — згадала Рената вголос другу причину, з якої стукала в зелені двері.

— Певна річ! — погодилася Юрате.

Увечері, поки Рената та Барбора накривали великий овальний стіл, а однорічний Йонас спав у ліжечку, Юрате повела дев’ятирічного Андрюса, сина Барбори, до себе.

— У Литві старий і новий світ завжди живуть під одним дахом, в одному будинку, — почула Рената слова матері. — І якщо один із двох світів зникає, то будинок починає руйнуватися...

— Це таке щастя — приїхати в Литву під Різдво, — Барбора простягнула руку і торкнулася ласкаво до голови дерев’яної фігурки, що стояла посеред столу.

— Ти там звикла? — обережно продовжила Рената бесіду, перервану п’ять хвилин тому, розставляючи тарілки на старій лляній скатертині, на якій ще можна було розгледіти казкові фігурки, вишиті «білим по білому».

— Так. Тільки ніяк не можу зважитися. Він хороший, й Андрюсові подобається...

— Не бійся! Тобі треба вийти заміж! Інакше в Андрюса не буде батька...

— А якщо вийду, у нього будуть два татусі.

— Два — краще, ніж жодного.

— Мене в селі, мабуть, вважають божевільною, — Барбора гірко всміхнулася. — Андрюс похований між Крістофером і його дружиною. Я доглядаю за всіма трьома могилами, і вони справді найгарніші на кладовищі! Андрюс гадає, що Крістофер — його дідусь.

— Нехай так думає! Це не страшно!

— Я йому намагалася пояснити, що у нього був і інший дідусь, у Литві.

— Ось бачиш, два дідусі. Отже, він збагне, що можуть бути і два татка!

— Гаразд, — Барбора вирішила скінчити цю розмову і махнула рукою. — А Вітас коли повернеться?

— Незабаром! І обіцяв більше не їхати до завтра! — відповіла Рената.

О восьмій годині вечора вони сіли за стіл. За вікнами вітальні лилося з неба місячне сяйво, сріблило заснулі на зиму дерева.

— Зовсім не так, як було тоді, — сумно промовила Барбора.

Вітас розлив по чарках бальзам. Андрюсові наповнив склянку компотом.

— Як би там не було, але ми тут зібралися! — промовив він. — Хтось загубився, хтось знайшовся, — при останніх словах він подивився ніжно на Юрате. — Давайте спочатку вип’ємо за тих, хто загубився...

Розмова за вечерею не клеїлася. Тільки один раз усі пожвавилися, коли мова зайшла про Інґриду та Клаудіюса.

— У неї ж чоловік поляк? — уточнив Вітас.

— Так, і хлопчики-близнюки, Ярек і Янек, їм по сім років, — Барбора закивала. — Живуть біля моря. У чоловіка — майстерня: робить рибалкам пастки для лобстерів. Заробляє небагато, але на життя вистачає. А Клаудіюс тепер в Ісландії. Ніхто не знає, як він туди потрапив, але своїй мамі іноді з Рейк’явіка телефонує. Також, до речі, одружився. Начебто з донькою багатого фермера. Може, я й помиляюся! Це ж як зіпсований телефон: він розповідав мамі, мама розповідала батькові Інґриди, батько переказував Інґриді...

— Et l’Islande est où?[105] — спитав Андрюс пошепки.

— Tarp Anglijos ir Amerikos[106], — пояснила мама.

Хлопчик кивнув.

У якийсь момент Барбора знову зупинила свій погляд на дерев’яній фігурці Рупінтоєліса. Підвелася, взяла його в руки.

— Дивно, — видихнула вона. — Він дуже схожий на... на одного старого. Той опинився на кладовищі, коли ми ховали Андрюса... Я ніколи не бачила!

— Що саме не бачила? — зацікавилася Рената.

— Я ніколи не бачила Рупінтоєліса з дерев’яною ногою!

Рената взяла фігурку з рук Барбори. Розглянула, і погляд її завмер, немов вона розвернула його в протилежний бік, у минуле. Це був не той Рупінтоєліс, якого вона ставила кожне Різдво на свій стіл. І не той, якого вона ставила на круглий столик старого Йонаса. Це була інша фігурка, що також сиділа на пеньку, тільки одна нога у цього Рупінтоєліса була прямою, що не згинається, і була схожа на дерев’яну ногу Кукутіса.

— Це він! — здивовано прошепотіла Рената, придивившись до обличчя фігурки. — Це Кукутіс!

— Кукутіс? — перепитала Барбора.

— Так, приятель мого прадіда. Він заходить до нас раз на три роки відпочити. Либонь, сам вирізав!

Вона поставила фігурку на її місце посеред столу.

Вітас мрійливо всміхнувся. Мабуть, також згадав дивного одноногого старого. Рената перевела погляд із чоловіка на свою матір.

Юрате сиділа, опустивши очі. Вона, здавалося, і не слухала, про що була балачка.

— Мамо, а ти пам’ятаєш колискову про квасолинку? — спитала донька.

— Звісно! — відповіла Юрате.

— А можеш піти і заспівати її Йонасу? — попросила Рената.

— Він же спить, — Юрате перейшла на шепіт і озирнулася на зачинені двері в спальню.

— Так, спить! Але все, що він чує уві сні, залишається у нього в пам’яті! Я це по собі знаю!

Залишившись учотирьох, присутні слухали ласкавий і ніжний голос Юрате, що долинав через нещільно причинені двері в спальню. Слухали та поверталися в дитинство: кожен своєю таємною стежкою, прокладеною в пам’яті повз недавні і давні радощі та смутки, повз зустрічі, що відбулися і не відбулися, повз спогади, що викликають сльози та посмішки.

— «Спи, моя квасолинко!» — співала Юрате, і вечір під її колискову перетворювався в ніч.

Примітки

[1] Біржай — містечко в литовській Аукштайтії.

[2] Ведераї — литовська національна страва: круп’яні або картопляні ковбаски з м’ясом.

[3] Гаразд! (Лит.)

[4] Авґустів — місто в північно-східній Польщі, на річці Нетта.

[5] Кеніґберзькі клопси — м’ясна страва німецької кухні, що складається з кількох котлет, политих каперсовим соусом.

[6] Час (нім.). Порядок (нім.).

[7] Сідай (пол.).

[8] Halal (араб.) — вільний, все те, що дозволено та допустимо в ісламі (на протилежність хараму). Найчастіше це поняття використовується для позначення правильно приготовленої та дозволеної мусульманам їжі.

[9] Дві кави (франц.).

[10] Не розмовляю французькою, тільки англійська. (Франц.) Не розмовляю англійською, тільки французька. (Франц.)

[11] Ісус заклопотаний (лит.).

[12] Шлижикай — литовське різдвяне печиво.

[13] Добрий вечір! (Пол.)

[14] CCTV — система охоронного відеоспостереження, кілька відеокамер, зображення з яких передаються на один екран,