Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

р. Головне управління в справах преси (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 21, 1902 р., спр. 551, арк. 75). 19 травня 1902 р. останнє дає згоду на друкування третього тому «Драм і комедій» І. К. Тобілевича після виключення в п’єсах, а серед них і в комедії «Хазяїн», «черкнутых красным карандашом слов «дозволено к представлению» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп, 21, 1902 р., спр. 6). На цій підставі цензор пише резолюцію на титульній сторінці: «Дозволено цензурою. С.-Петербург, 22 мая 1902 г.» (Тобилевич (Карпенко-Карый) Иван. Драмы и комедии, т. 3, с. 2). На відбитку п’єси з цього тому, поданого повторно до цензури на предмет дозволу її до вистави, є напис: «К представлению дозволено. Спб., 28 марта 1903 года. Цензор драматических сочинений Исаевич» (Ленінградська державна театральна бібліотека ім. А. В. Луначарського, № 20300).

Після того, як тяжко хворий I. К. Тобілевич змушений був назавжди покинути трупу П. К. Саксаганського (лютий 1907 р.), а отже, перестати грати роль Пузиря, ця вистава ще продовжувала своє сценічне життя в трупі до кінця її існування (літо 1910 р.).

Тим часом комедія «Хазяїн» здійснює свій тріумфальний похід по копу всіх тодішніх українських труп. 21 лютого 1903 р. у Львові відбувається прем’єра вистави Руського народного театру в постановці К. Й. Підвисоць-кого. У вересні 1905 р. п’єсу по-новому в цьому театрі поставив М. К. Садов-ський. Він же включив комедію до репертуару новоорганізованої власної «Трупи українських артистів» у перший, ще мандрівний сезон її існування. Вистава належала до тих, якими розпочала свою діяльність ця трупа у вересні 1906 р. в Полтаві. Згодом, з вересня 1907 р., коли трупа була стаціоно-ваиа в Києві, «Хазяїн» майже постійно був у репертуарі цього театру протягом усього періоду його існування в Києві (до 1919 р.). Йшов «Хазяїн» на сцені й інших українських труп початку XX ст.

У радянський час комедія «Хазяїн» була в репертуарі багатьох театральних колективів 20—30-х років, серед них видатним явищем стала вистава

в. харківському театрі «Березіль» (прем’єра — 24 грудня 1932 р., постановка

В. Скляренка, художник В. Меллер, композитор Ю. Мейтус, ролі: Пузир — А. Бучма, Д. Мілютенко; Феноген — І. Мар’яненко; Ліхтаренко — Д. Антонович).

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. З, с. 183—340.

1 На Суху Балку... Роздолля... Кам’яний Брід...—Села з такими назвами були в колишній Херсонській губернії. Тепер Суха Балка — села Веселинівського, Домапівського і Миколаївського районів Миколаївської області; Роздолля — села Бобринецького, Компаніївського, Олександ-рівського району Кіровоградської області, Гснічеського району Херсонської області. Кам’яний Брід — село 'Гаращанського району Київської області.

2 М а н у й л і в к а — село на колишній Херсонщині, тепер — у Маловис-ківському районі Кіровоградської області.

3 Бова Королевич—персонаж російської казки про доблесного лицаря Бову Гвідоновича.

4 Получив орден Станіслава другої степені на ш и ю...— Колишній польський орден святого Станіслава в 1815 р. з’єднаний

з орденами Російської імперії, в 1831 р. під назвою імператорського і царського остаточно ввійшов до числа російських орденів. Він мав три ступені. Перший ступінь з 1855 р. давав право потомственого дворянства.

5Не дурно пожертвував на приют.— Йдеться про дитячі притулки, метою яких було надати дітям тимчасове перебування і початкову освіту. Одним із засобів існування притулків були пожертвування благо-творителів.

6 К р ез (595—546 до н. е.) — останній цар Лідії у 560—546 рр. до н. е., вважався найбагатшою людиною свого часу. Про його скарби склали численні легенди, він перший почав карбувати золоті монети. Ім’я Креза стало синонімом надзвичайно багатої людини.

7 Земський гласни й.— Так називалися з часу введення у дію земських установ (1 січня 1864 р.) члени земських зборів, повітових і губернських.

8 «В Полтаві дозволено поставить пам’ятникпершому українському поетові Івану Петровичу Котляревському... Гроші висилаються полтавському голові».— Справу спорудження пам’ятника І. П. Котляревському (1769—1838) взяла на себе полтавська міська дума в 1894 р. Оскільки потрібні були великі кошти, наступного року почали збирати гроші. Пожертви надходили поволі, й тільки на початку XX ст. було зібрано 14 тисяч карбованців (Дмитриев Н. К истории открытия памятника И. П. Котляревскому в Полтаве.— «Киевская старина», 1903, № 10). Автор пам’ятника — український скульптор Л. В. Позен (1848—1921). Пам’ятник урочисто відкрито 30 серпня 1903 р.

9 А у вас, кажуть, єсть такі степи, що нагадують собою степ Гоголя? — Йдеться про опис українського степу в творах російського письменника Миколи Васильовича Гоголя (1809—1852), передусім у повісті «Тарас Бульба».

10 Бархат ліонський...— Йдеться про оксамит, виготовлений на фабриках у французькому місті Ліоні.

11 Парижська виставк а...— Перша в світі Паризька промислова виставка відбулася 1798 р. і відтоді до 1849 р. було їх одинадцять. Потім наступила перерва. В 1898 р. до сторіччя першої виставки в Парижі відбулася ювілейна, і вона мається на увазі.

12 Я собі куплю у татар бухарський.— Йдеться про бухарський халат, тобто халат середньоазіатського типу, від назви міста Бухари (тепер — в Узбекистані).

З другої кімнати чутно «Гетьмани, гетьмани»...— Йдеться про романс М. В. Лисенка на слова Т. Г. Шевченка.

14 Класична птиця! Рим спасла,ахазяїна погубила! — Легенда про те, нібито під час облоги Капітолія галлами в IV ст. до н. е., в момент, коли їх загін намагався пробратися до фортеці, у нічній тиші загоготали і гучно затріпотіли крилами гуси, що містилися при храмі ІОнони. Вони почули наближення галлів і підняли тривогу. Охорона прокинулась і відбила атаку. Так виникло прислів’я: «Гуси врятували Рим». Відтоді

18 червня кожного року вулицями Риму урочисто носять багато прибрану гуску і розіп’яту на хресті собаку, яка нібито погана стерегла Капітолій.

15 Вельзевул — у ранньохристиянській міфології князь злих духів, диявол.

СУЄТА Комедія в 4 діях (картини)

Вперше надруковано у вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 5, с. 141—302.

Вперше виставлено 4 січня 1904 р. в Києві Трупою П. К. Саксаганського і М. К. Садовського в постановці П. К. Саксаганського.

Початок роботи над п’єсою С. В. Тобілевич відносить до другої половини

1902 р.— першої половини