Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

Він чудово уявляв, що сказав би Дейв Полворт, якби побачив цю сцену, оскільки Полворт мав власні уїдливі теорії щодо жінок, які знаходять його давнього друга привабливим; найчистішим зразком цього типажу була Шарлотта. На думку Полворта, до Страйка тягнулися жінки невротичні, хаотичні, іноді небезпечні, а їхня прихильність до колишнього боксера зі зламаним носом походила від підсвідомого бажання причепитися до скелі, мов молюск.

Ідучи безлюдними вулицями Сток-Ньюїнгтону, Страйк природно перейшов до думок про колишню наречену. Він так і не відповів на її повні розпачу есемески, надіслані (як він дізнався, погугливши назву цього місця) з приватної психіатричної клініки. Повідомлення прийшли напередодні його від’їзду до присмертної Джоан, а ще Страйк не бажав підживлювати марні надії Шарлотти на те, що він приїде її рятувати. Чи вона досі там? Якщо так, то це найдовша її госпіталізація. Шарлоттині сини-близнята, яким виповнився рік, мабуть, лишилися на опіці няні або ж свекрухи, яка, за словами Шарлотти, радо взяла б на себе роль їхньої матері.

Наближаючись до вулиці, де жила Елінор Дін, Страйк набрав Робін.

— Він ще там?

— Так. Зможеш припаркуватися просто за мною, тут є місце. Родина з чотирнадцятого, мабуть, поїхала кудись на Великдень. Обох машин немає.

— За п’ять хвилин буду.

Завернувши за ріг, він побачив старий «лендровер» за кілька будинків від помешкання Елінор Дін і легко припаркувався просто за ним. Щойно він заглушив двигун, Робін вистрибнула з «лендровера», безгучно зачинила дверцята, обійшла «БМВ» і сіла на пасажирське місце. На плечі вона мала сумку.

— Доброго ранку,— привіталася вона.

— Доброго ранку. Ти хіба не поспішаєш звідси вшитися?

Сказавши це, Страйк побачив, що мобільний у руці в Робін засвітився: хтось надіслав їй повідомлення. Робін навіть не глянула на телефон, просто поклала його на коліна екраном униз, щоб не світив.

— Маю що розповісти тобі. Я говорила з К. Б. Оукденом.

— А,— сказав Страйк.

Зважаючи на те, що Оукден цікавився здебільшого Страйком, і на підозру, що його дзвінки Оукден записує, детективи вирішили, що застерегти його проти втручання в розслідування має Робін.

— Йому це не сподобалося,— сказала вона.— Казав, що це вільна країна й він має право говорити з ким захоче. Я йому пояснила: «Ви можете завадити розслідуванню, якщо станете поперед нас розмовляти зі свідками». А він заявив на те, що як досвідчений біограф...

— Ой, хай у сраку йде,— тихо лайнувся Страйк.

— ...він знає, як розпитувати людей і дізнаватися інформацію, і можливо, нам трьом варто об’єднати ресурси.

— Авжеж,— сказав Страйк.— Агенції саме бракує шахрая з тюремним терміном. І який підсумок?

— Можу сказати, що він справді дуже хоче з тобою зустрітися і налаштований тримати все, що знає про Бреннера, при собі, поки цього не станеться. Бреннер — його наживка.

Страйк потягнувся по нову цигарку.

— Не певний, чи Бреннер вартий К. Б. Оукдена.

— Навіть після того, що тобі сказала Дженіс?

Страйк затягнувся і випустив дим у вікно, подалі від Робін.

— Згоден, Бреннер тепер видається значно підозрілішим, ніж тоді, коли ми починали, але які шанси, що Оукден і справді щось на нього має? Він був малий, коли все те сталося, а викрасти некролог — це вчинок людини, яка хоче нашкребти бодай якісь відомості, а не...

Він почув шелест, обернув голову й побачив, що Робін полізла в сумку. На його подив, вона видобула звідти нотатник Талбота.

— Так і носиш його з собою? — спитав Страйк, стараючись не дратуватися.

— Як бачиш,— відповіла Робін і переклала мобільний на приладову панель, щоб звільнити коліна. Кинувши погляд на телефон, Страйк побачив, що їй прийшло друге повідомлення. Екран знову засвітився, і він помітив, що це Моррис.

— Про що це Моррис тобі пише? — спитав Страйк, і навіть йому самому це питання прозвучало як критика.

— Та ні про що. Сидить під будинком колишнього міс Джоне і нудьгує,— відповіла Робін, гортаючи нотатник Талбота.— Я хочу тобі дещо показати. Ось, глянь на це.

Вона передала йому книжку, розгорнуту на сторінці, яку Страйк пам’ятав з власного читання цих нотаток. Сторінка була з кінця нотатника, де дивних малюнків ставало найбільше. На цьому танцював чорний скелет з косою в руках.

— На малюнки не дивися,— сказала Робін.— Дивися сюди. Оце речення між ногами скелета. Отой маленький символ, коло з хрестом у ньому — це Парс Фортуни...

— Що воно таке? — спитав Страйк.

— Це елемент гороскопу, який вказує на успіх у світі. «Парс Фортуни у 2му — ГРОШІ І МАЙНО». І ще — «Дім матері», підкреслено. Оукдени жили на Форчун-стріт, вулиці Фортуни, пам’ятаєш? А Парс Фортуни був у Домі грошей і майна, коли зникла Марго. Він пов’язує це з тим фактом, що Дороті успадкувала материн дім, і каже, що це для неї не трагедія, а талан.

— Думаєш? — спитав Страйк, потираючи утомлені очі.

— Так, бо... дивися... він починає говорити про Діву,— а це знак Дороті за обома системами,— що вона гарненька й гострить сокиру, а це цілком сходиться з тим, що відомо нам. І власне,— додала Робін,— я подивилася дати народження, і знаєш що? І за традиційною системою, і за системою Шмідта мати Дороті була Скорпіоном.

— Заради Христа, скільки ще Скорпіонів ми знайдемо?

— Я розумію, про що ти,— незворушно відповіла Робін,— але з того, що я читала, виходить, що Скорпіон — один з найпоширеніших знаків. Але ось важливий факт: Карл Оукден народився шостого квітня. Тобто за традиційною системою він Овен, а за Шмідтом — Риби.

Коротка пауза.

— Скільки років було Оукденові, коли його бабуся