Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Чотирнадцять,— відповіла Робін.

Страйк знову відвернувся від Робін, щоб випустити дим у вікно.

— Гадаєш, він штовхнув бабусю?

— Можливо, ненавмисно,— відповіла Робін.— Може, просто штовхнув, а вона не втримала рівновагу.

— «Марго питає Риб». Дуже серйозна річ — обвинуватити дитину в...

— Може, ні про що вона його не розпитує. Талбот міг підозрювати чи взагалі вигадати цю розмову. Так чи інакше...

— ...натяк є, так. Жирний натяк...— Страйк тихо застогнав.— Нам таки доведеться поговорити з Оукденом, так? Ця групка стає чимдалі цікавішою, так? Бреннер і Оукдени, на людях сама пристойність...

— ...а всередині спливають отрутою. Пам’ятаєш? Так сказала про Дорогі Уна Кеннеді.

Детективи якусь хвильку мовчки дивилися на будинок Елінор Дін: двері зачинені, темний сад мовчазний, непорушний.

— Скільки вбивств,— спитала Робін,— не помічають і не розкривають?

— У питанні вже є відповідь. «Не помічають» — отже, знати неможливо. Але так, ти думаєш про тиху смерть удома. Вразливі люди йдуть від рук власних рідних, і всі думають, що то просто слабке здоров’я...

— ...чи милосердна смерть,— сказала Робін.

— Іноді смерть — це таки милосердя,— мовив Страйк.

І в кожного перед очима постав страшний образ. Страйк згадав тіло сержанта Гері Топлі — як він лежить на запиленій дорозі в Афганістані, очі широко розплющені, а далі від пояса вже нічого немає. Це видіння раз у раз верталося до Страйка в кошмарах; іноді Гері розмовляв з ним, лежачи в куряві. Прокинувшись, Страйк утішав себе нагадуванням про те, що свідомість Гері згасла водномить, що ті широко розплющені очі та здивований вираз обличчя — знак, що смерть узяла його миттєво, він не встиг ні злякатися, ні відчути агонію.

А у свідомості Робін постала картина, якої вона ніколи навіть не бачила. Вона уявила Марго Бамборо, прикуту до батареї («я шмагаю їй обличчя і груди»), яка молить зберегти їй життя («стратегія до смішного прозора») і страждає від тортур («твар підносилася до

екстазу болю і тоді усвідомлювала, що жива, тремтіла на краю безодні, просилася, кричала, молила про милість»).

— Знаєш,— сказала Робін, заговоривши почасти для того, щоб порушити тишу, відігнати страшний образ,— я б не проти була знайти фото матері Дороті, Мод. Задля підтвердження, бо... здається, я тобі не казала, ось, дивися...

Вона погортала нотатник і розгорнула на сторінці, розмальованій водними знаками. Під зображенням Скорпіона було дрібним почерком написано «МУШКА (Адамс)».

— Це ще якийсь новий знак? — спитав Страйк.— Муха?

— Ні,— усміхнулася Робін.— Талбот натякає на той факт, що астрологиня Еванджеліна Адамс пише, що справжній Скорпіон часто має помітну родиму пляму, мушку. Я прочитала її книжку — купила в букініста.

Запала пауза.

— Що? — спитав Страйк, бо Робін дивилася на нього, на щось очікуючи.

— Чекаю, поки ти почнеш кепкувати.

— Я вже давно втратив волю до кепкування,— сказав Страйк.— Ти розумієш, що в нас лишилося три з половиною місяці, щоб розкрити цю справу?

— Та розумію,— зітхнула Робін. Вона взяла мобільний, щоб подивитися час, і краєм ока Страйк помітив ще одне повідомлення від Морриса.— Ну, вранці ми зустрічаємося з сестрами Бейліс. Може, вони скажуть щось корисне... а ти точно хочеш піти туди зі мною? Я спокійно впораюся сама. Ти будеш ніякий після того, як усю ніч тут просидиш.

— Я потім посплю в поїзді до Труро,— відповів Страйк.— Маєш плани на Великдень?

— Ні,— відповіла Робін.— Мама запрошувала додому, але...

Що там за невисловлене продовження в цього «але»? Може, Робін домовилася зустрітися з кимсь, про кого не хоче казати Страйкові... з Моррисом?

— Гаразд, клянуся, це остання тема з Талботових нотаток, яку я підніму,— сказала Робін,— але хочу на дещо вказати перед зустріччю з сестрами Бейліс.

— Кажи.

— Ти сам казав, що з цих нотаток Талбот постає расистом.

— «Привид чорний»,— процитував Страйк,— так.

— І ще «чорна місяцівна Ліліт»...

— ...він підозрював Вілму у відьомстві.

— Саме так. Я думаю, він її справді переслідував, і дітей, мабуть, також,— сказала Робін.— Слова, якими він називає Вілму... «груба», «нечесна»...— Робін знову відкрила сторінку з трьома рогатими знаками,— і ось це, «жона ця в цьому еоні озброєна і войовнича».

— Радикальна феміністична відьма.

— Досить круто звучить,— сказала Робін,— але не думаю, що Талбот це в позитивному сенсі.

— Думаєш, доньки через це не хотіли з нами розмовляти?

— Можливо,— відповіла Робін.— Тому я думаю, що нам треба бути... делікатнішими, коли йдеться про можливі події. В жодному разі не створити враження, ніби ми в чомусь підозрюємо Вілму.

— Слушна думка, прийнято,— погодився Страйк.

— Гаразд,— зітхнула Робін, ховаючи нотатник у сумку.— Час мені йти... І що він там тільки робить? — тихо спитала вона, кинувши погляд на будинок Елінор Дін.

— Барклей думає, що він фетишист, любитель латексу.

— З таким черевом йому треба чимало тальку, щоб влізти в латексний комбінезон.

Страйк засміявся.

— Що ж, побачимося...— Робін подивилася час на мобільному,— за сім годин і сорок п’ять хвилин.

— Солодких снів,— сказав Страйк.

Ідучи геть від «БМВ», Робін знову зазирнула в мобільний — мабуть, читає есемеску від Морриса. Страйк дивився, як Робін сідає у «лендровер», за три прийоми розвертає схожу на танк машину та проїжджає повз. Прямуючи в бік Ерлз-Корту, Робін помахала йому рукою.

Страйк дістав з-під сидіння термос і згадав про той візит до зубного, через який Робін дивно бентежилася