Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

цьому... у цьому вбивстві! Я також оголошую пас! Такої брудної гри я не приймаю.

Хануша, який стояв майже біля дверей, наздогнав уїдливий голос Мертеля:

- Mes felicitations, cher docteur!... Oh, pardonnez moi - cher directeur![21]

Здивований Хануш обернувся:

- Це ви мені?

- Ну природно, тільки ви серед нас є лікарем, cher docteur. А по-французьки я говорю, оскільки ви так гарно промовили цією мовою культурних людей. Ще раз: mes felicitations, monsieur le directeur!

- Що ви хочете цим сказати?!

- Дивно!... Ви так чудово розмовляєте французькою, і не зрозуміли такої простої пропозиції? Просто я висловив вам сої привітання, пане директоре міської лікарні!

- Я не директор, пане Мертель.

- Від цього вас відокремлює лише чотири кроки. У той самий момент, коли ви переступите поріг і покинете нас, не бажаючи плямувати власне сумління – ви підпишете вирок професору Стасінці, якого ми, що не кажи, збиралися викупити.

Хануш приклав долоню до лоба, ніби бажаючи перевірити температуру, і прошепотів:

- Хіба я не говорив?... Я ж передбачав таке звинувачення.

- Правильно, ви вже говорили про це, і дуже зворушливо, я мало не заплакав, - безжально вів Мертель. — Мабуть, тепер доведеться поплакати над вашою невдячністю стосовно керівництва, пане Хануш? Ви знаєте, що ви робите? Хіба все має бути настільки простим – професор Стасінка стає до стінки, а заступник директора займає його крісло, отримує зарплату, бере на себе всі його обов'язки? Ça m'est bien egal[22], але…

- Та як ви смієте так казати? Це підло, пане Мертель!... Втім, моя відсутність не змінить результату голосування.

- Ваша відсутність, лікарю, - підтримав Мертеля Кортонь, - заразить інших надто чутливих типів, результатом чого стане ухилення від відповідальності за якісь особисті розрахунки. Коли ви звідси підете - піде і кілька інших, яким стільці вже підсмажують зади, я міг би легко вказати їх. І тоді вся ініціатива порушиться – ми нікого не врятуємо.

- Зате нікого й не вб'ємо! - заявив Брусь.

- Навпаки, ми вб'ємо найцінніших, оскільки не вирвемо їх із лап гестапо, хоча доля й подарувала нам такий шанс!

- Комусь доля вже дала шанс підвищення по службі ... Що ж, директорське крісло - це директорське крісло, - процідив Мертель, пронизуючи поглядом Хануша.

- Боже милосердний, але ж я не тому! – скипів лікар. – Просто я вважаю, що… що ми не повинні…

- Просто ви вважаєте точно те саме, що і пан магістр Брусь - що вам не можна забруднити рученят! – мов обвинувач, показав пальцем на лікаря Кортонь. - Що ви не станете грати в ката! Адже ви такий пристойний.

- Намагаюся, пане Кортонь, чого по вас якось не видно! – парирував Хануш. - Намагаюся, намагаюся бути пристойним!

- Ну звичайно! Таким же пристойним, як шановний пан поштмейстер, який живий лише тому, що кілька років тому професор Стасінка прооперував йому кишки, витягнувши своїм скальпелем з могили. А ось тепер, пане Седляк, з вашою допомогою і, можливо, допомогою інших надто вразливих панів, він відправить професора Стасінку в могилу, і таким чином подякує йому за порятунок власного життя.

Седляк був уражений, відповідаючи з точки зору своєї партії:

- Ендеки марять за своєю натурою, але ви, пане Кортонь, виявляєте надзвичайний недолік розуму навіть у порівнянні з іншими ендеками!

- Він просто божевільний! – додав Брусь.

- То ви теж червоний? - запитав Кортонь у Бруся.

- Ні, лише нормальний. А ви, мабуть, і справді збожеволіли! Вас варто було б назвати свинею, закінченою свинею, і я зробив би це, якби не вважав, що ви розумово хворий, що ви божевільний!

- Тоді запишіть у божевільні та мене! - вибухнув Мертель. – І пана графа, і пана адвоката, і пана редактора, бо вони думають аналогічно!

- Від мого імені прошу нічого не казати! – попередив Клос.

- Я говорю від імені всіх тих, для яких слова "вітчизна" та "патріотизм" хоч щось означають!

- А "Бог" та "честь"? "Бог" і "честь", панове! – увімкнувся Станьчак. Серед наших священних тріад "Бог – честь – вітчизна" завжди зверху! А для решти – "дівчина – вино – пісня"!

- Пане професоре, може, вистачить уже цих дурниць! - запитав Кортонь.

- Чому ж? "Я єстем поляк мали, а муй знак то оржел бяли"[23]!

- Ваш герб, професоре, це п'яна курка!

- Божевільня! – зітхнув Бартницький.

- Воістину, - погодився Мертель. - Жаль тільки, що не будинок патріотів! Але, можливо, не всі тут такі, що не дбають про власний вигляд. Проведемо голосування…

- Та в дупі я бачив ваше голосування! – знизав плечима Седляк.

- А в дупі те, що ви здрейфили, пан Седляк – здрейфили, боїтеся, що проголосують не по-вашому! Що виграють люди, які не уникають цієї брудної, на вашу думку, гри!

- А ви вважаєте, що вона не брудна? - спитав доктор Хануш.

- Я вважаю, що необхідно за будь-яку ціну врятувати людей, за викуп яких ми проголосували, пане Хануш!

- Будь-якою ціною?

- Так!

- У деяких ситуаціях є надто високі ціни і надто дорогі монети, тож вам краще вибирати слова, - зауважив Мертелю магістратор Малевич.

Професор Станьчак знову перервав свою дрімоту з відкритими очима, бо пролунав його баритон:

- Та ні, слова він вибрав нормальні. Швидше, це вже ви, панове-янголятка, фокусуючи, жонглюєте складами і слоганами, бажаючи врятувати цноту власної совісті; що для мене сумнівно, адже кожен з вас прожив достатню кількість років, так що ви повинні були не раз втратити незайману пліву. Занадто високі ціни, надто дорогі монети… Смішно!

- Це так, якби пан проголошував, ніби етика вартувала глузування, ніби мораль - смішна, пане професор, - з докором заявив ксьондз Гаврилко.

- Та ні, попик, я говорю про… орендну плату за щоденне життя у вовчій зграї. Про купівлю особисто для себе хвірток, через які можна втекти, шляхи евакуації… Все є монетою, кожна наша думка, кожен наш вчинок, і все можна виміряти у валюті – сферу розуму та сферу вчинків. Перше – усяка наша думка і будь-яка дія мають ціну, яку необхідно без усіляких умов заплатити життю. А друге – все, що ми обмірковуємо та робимо, має такі ж реальні, як у монети, аверс та реверс. Візьмемо перший приклад, що більш-менш адекватний нашій нинішній ситуації. "Віра гори