Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

class="p">- Тому що священик може бути суддею лише у сповідальні.

- А значить в трибуналі – так ні?!… – розкочегарився філософ, зраділий тим, що йому запропонували чергову мету для обстрілу. – Ставлю вам одиницю, піп, з історії та поточної дійсності Церкви!

- Це в якомусь ще трибуналі? – стрепенувся Гаврилко.

- А в інквізиторському, братку!... Що, пан ксьондз зовсім забув про Святу Конгрегацію? І про "псів Господніх", братів домініканців? Мені нічого не відомо про те, щоб Священний Трибунал було ліквідовано, але якщо я помиляюся – будь ласка, просвітите мене…

- Церковний трибунал – це особливий випадок… - спробував захищатися ксьондз.

- Але ж суддями там священики. Тож це неправда, ніби священик може судити лише у сповідальні. Пан ксьондз нас обдурив, а брехня – це гріх – так що доведеться пану ксьондзові тепер впасти на коліна з іншого боку сповідальні, просити покаяння і таке інше.

- Ви помиляєтесь! Святий Офіс виносить вироки лише з догматичних проблем, з питань віри. Священик не може бути суддею у світських справах.

- Коли пан ксьондз засуджує повію або дружину, що зрадила, на скількись там "Аве Марія" – хіба це не вирок у світській справі?

- Це так, але тільки сповідальня надає мені таке право.

- Дорогий мій попик...

Філософ і далі хотів повидрючуватися, але Гаврилко позбавив його цього наміру.

- Нічого з цього не вийде, панове, ви не зміните мого рішення. Я не голосую!

- Я теж не голосуватиму! - з полегшенням у голосі повідомив усім Бартницький.

- Невже це означає, що ви можете бути суддею лише у ювелірній крамниці? – підколов Бартницького Станьчак. – Оцінювати ближніх, які принесли вам обручку на продаж, щоб купити хлібця діткам чи чарочку чаю собі?

- Заспокойтесь, пане професоре!

- Якщо всі ми, прикриваючись сутаною чи якоюсь іншою причиною, вимагатимуть дати їм спокій, ми нічого не досягнемо, і Мюллер уб'є десять чоловік! – попередив доктор Хануш.

Кржижановський кілька разів постукав вилкою по келиху, щоб заспокоїти всіх.

- Панове, мені здається, що всі побоювання може розвіяти інший тип голосування – таємне, а не відкрите. Кожен отримає папір та напише по три прізвища. Або не напише – жодного примусу тут немає. Хто проти цієї пропозиції, хай підніме руку.

Руки ніхто не підняв – навіть ксьондз Гаврилко, хоча дехто сподівався, що він це зробить.

- Чудово, із процедурою вирішено!

Задзвенів дзвіночок графа, і з'явився камердинер.

- Лукаше, принеси письмове приладдя та кілька заточених олівців.

- Добре, пане графе. Але бігос готовий, Розалька хоче вже подавати.

- Потім подасть. Спочатку папір та олівці. Одна нога тут…

- Вже роблю, пане графе.

АКТ IV

Бігос з'їли при запалених лампах. Надворі вже панувала темрява. Сильний вітер уже кілька годин пророкував прихід грози, тільки вона якось не поспішала, навіть дощу не було. Коли стіл був прибраний, коли на ньому вже запанували чисті попільнички та повні графинчики – граф скористався методом адвоката Кржижанівського, постукавши по склу каменем перстня, щоб привернути до себе увагу. Коли ж стало тихо - він заговорив, голосом дещо невпевненим, боязким, який часом навіть ламається, але без істерики:

- Панове… Панове, я мушу… мушу зараз перейти до найскладнішої частини пропозиції Мюллера… Оскільки те рішення, яке… яке ми щойно прийняли щодо трьох… щодо чотирьох заручників… це лише половина рішення… І навіть не половина – лише вступ до проблеми, набагато складнішої…

Вкотре гробова тиша опанувала залу. Було чути лише алергічний нежить Кржижановського – адвокат не міг дихати без легкого посвисту. Разом із димом над головами здіймався страх – передчуття катаклізму, щеплене тоном господаря. Першим відгукнувся Брусь:

- Виходить, це ще не кінець?

- Щось мені здається - це лише початок, - просопів Малевич.

Хануш дивився на Тарловського.

- Пане граф...

- Так?

- …Пане граф, ви нам сказали, що Мюллер бажає взяти гроші за чотирьох заручників!

- Він вимагає не лише гроші... Він каже, що повинен мати десять заручників...

- Тобто він повинен розстріляти десять заручників, я правильно зрозумів? - спитав Клос.

- Ну, якщо винні… якщо ті, хто підірвав поїзд, самі не з'являться до завтрашнього ранку…

- Ми чудово знаємо, що не з'являться! – нагадав йому Малевич. – Тобто коли ми викупимо чотирьох заарештованих, Мюллер заарештує чотирьох інших, щоб баланс сходився. Я правильно кажу, пане граф?

- Та правильно.

Чергову фазу смертельної тиші перервав переповнений болем голос ксьондза:

- А вам здавалося, що ви врятували чотири життя.

Тарловського паралізував страх, але більше чекати він не міг:

- Але найстрашніше, панове – Мюллер вимагає, щоб саме ми вказали цих чотирьох.

- Що-о-о?!

Цей спільний вигук вирвався у кількох присутніх, але до старшого сержанта Годлевського ще не дійшло:

- Не зрозумів, пане граф. Але... ми ж обрали чотирьох, і вкажемо їх...

Графа випередив Кржижановський, пояснюючи поліцейському:

- Пане старший сержант, Мюллер зажадав, щоб, крім тих чотирьох, яких можна викупити, вказати чотирьох інших, щоб заарештувати їх.

- Заради заміни! - допоміг йому Брусь.

- Тобто для розстрілу! - завершив тему Малевич.

- І ви, пане графе, прийняли цю вимогу? – здивувався Хануш.

- Я тільки вислухав Мюллера, а ось прийняти цю вимогу або відкинути її - ми повинні спільно, тут і зараз.

- А якщо ми відмовимося?

- Тоді обміну не буде, вся справа закінчиться нічим, оскільки цю другу вимогу Мюллер виставив як sine qua non[19].

Малевич ляснув себе долонею по коліну, наче людина, яка почула чудовий анекдот.

- Так ось воно що... ось чому ми отримали честь посидіти за родовим столом графів Тарловських! Ви хочете, пане графе, зробити відповідальність за злочин груповою, перекинути її на наші душі!

- Абсолютно вірно, пане магістраторе, - зізнався Тарловський. – На вас та на себе. Сам я такого рішення ухвалити не міг.

- Такі рішення не можна приймати нікому, браття! – загримів Гаврилко, спалюючи графа поглядом.

Кілька людей (Малевич, Хануш, Брусь та Седляк) погодилися з ксьондзом, киваючи головами. Але піднявся лише лікар. Стілець він відсунув різко, навіть запищав паркет, і процідив чудовою французькою:

- Merci bien, monsieur le comte! Je ne veux pas participer![20]

І, не прощаючись, він подався до дверей. Насмілившись поведінкою Хануша, Брусь теж підвівся з місця зі словами:

- Тут ви, пане граф, прорахувалися, думаючи, що ми візьмемо участь у