Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

іншою метою. Нагадую, ми маємо визначити, хто буде викуплений із лап гестапо.

Але Мертель нагадав і про своє:

- Але ж у нас є і патріотичний обов'язок! Повторюю, Тригер та Островський мають бути викуплені заради… заради вищих ідей, загальнонаціональних, наважусь сказати: навіть заради державних інтересів. Думаю, що всі тут присутні, за винятком, може, пана поштмейстера, чудово це розуміють.

- Не все, пане Мертель, - сказав Малевич.

- Я теж не розумію, - додав Хануш.

- А якщо йдеться про пропозицію, - продовжував магістратор, - то думаю, що серед викуплених мають бути: директор Кужмич, бургомістр Венцель, ну і, поза всяким сумнівом, професор Стасінка.

- Панове, я підтримую ці кандидатури, – оголосив Седляк. – Кужмич – обов'язково!

- Тож… - побажав підбити підсумок диспуту Кржижановський.

- І ще обов'язково – пан суддя Івицький! – закричав аптекар.

Мертель не зміг впоратися з обуренням:

- Ну, ось вам! У нас є вже четверо: Кужмич, Венцель, Стасінка, Івицький, тобто – без Тригера та Островського! Чорт подери – для цих двох місце має бути! Люди, та ви хіба не розумієте, що...

- Панове, так можна сваритися кілька діб! - пригальмував Мертеля редактор Клос. – Давайте вирішимо проблему голосуванням, нехай вирішить більшість присутніх.

- Правильно! – крикнув начальник пошти.

- Справді, дуже розумна пропозиція, - приєднався ювелір.

- Я теж так вважаю, - погодився поліцейський.

- А чому більшість? - запитав директор кінотеатру.

Мертель повторив питання, ніби був луною Кортоня:

- А справді, чому, вибачте мені, більшість?

- А тому, що більшість більша за меншість, - пояснив йому Бартницький.

- Але це лише з погляду математики.

- Навіть і демократії, - поправив його Клос. – Будь-яка демократія ґрунтується на більшості.

- А охлократія – ні? - з глузливою усмішкою запитав професор.

- Я говорю про справжню демократію!

- Так? І що ж ви вважаєте справжньою демократією?

- Вільний вибір, професор, вільний вибір.

- Це який же?

- Такий, яким є невимушена демонстрація волі багатьох людей, які мислять ідентично. Тобто тих, хто голосує однаково.

Станьчак з розумінням похитав головою:

- Ясно! Якщо велика кількість віруючих в те саме, є аргументом, тоді дуже легко дійти висновку: всі повинні жерти лайно, адже мільйони мух помилятися не можуть!

- Вам знову жарти, пане професоре! - зітхнув Клос. – У вас справді щось серйозне проти демократії?

- Небагато, дорогий мій редактор. Лише те, що за демократії голоси людей освічених, людей розумних і чесних враховуються так само, як і голоси неписьменних, бандитів і повій. А оскільки в кожній державі завжди більше дурнів, розбійників та жінок легкої поведінки, ніж людей розумних та праведних – тоді слід визнати, що демократія не є безпомилковою, якщо дивитися на неї з боку виборчих скриньок.

Великий настінний годинник пробив чергову годину, заглушаючи наступне втручання адвоката Кржижановського:

- Пане професоре, ваші спекуляції, софізми та дотепні слівця просто чудові, але мені здається, що в нашій ситуації вони є лише марною втратою часу. А ми не маємо часу на подібну словесну еквілібристику, коли вирішується питання про людські життя. Я за пропозицію пана редактора – нехай вирішує більшість.

- Правильно, панове, правильно! – пожвавішав старший сержант Годлевський. – За цим столом повій та безграмотних я не бачу. Пан редактор, говорячи про вибір, мав на увазі вибір, який роблять люди першокласні… тобто солідні, правда?

- Так, пане сержант. Я говорив про вибір, що є демократією, де вирішує розумна більшість, а ось меншість…

- Нерозумна, темна меншість? - продовжив за Клосом здивований ксьондз.

- …а меншість має такий вибір підкоритися.

- Чудово, - підсумував адвокат. – Голосуємо по черзі. Може, спочатку проголосуємо чи забалотуємо кандидатуру директора Кужмича, а потім...

- Ні! – заперечив Мертель. – Почнемо з того: хто проти Тригера та Островського?... Хто проти того, щоб викупити Тригера та Островського – нехай підніме руку!

Мовчання, яке запанувало тепер, було найглибшим із тих, що траплялися за цим столом. Навіть курці перестали затягуватись. Під інквізиторським поглядом Мертеля та Кортоня деякі опускали погляди. Аромат трубочного тютюну філософа, що піднімався над столом, пригнічував нікотиновий сморід сигарет і самокруток, але ніяк не пом'якшував стресу групи чоловіків, скам'янілих, немов за помахом чарівної палички. З боку саду долинав шум гілок, що мучилися грозою, що посилювалася. Різко потемніло – весь світ залила густа сірість. Професор першим порушив цю цвинтарну атмосферу:

- Мої вітання панам партизанам! І справді - геніальний трюк!

Це насмілило аптекаря:

- І зовсім не геніальний, а бандитський, мета якого полягає в тому, щоб залякати всіх, хто тут сидить!

- Пан Брусь має рацію – це скандал! – вигукнув Седляк. – Панове, не дозволимо цим людям залякати нас!

- Ми чекаємо, коли ви подасте нам приклад, пане начальнику, - буркнув Кржижановський.

- Який приклад?

- Ну, що ви піднімете руку.

- Будь ласка, я можу підняти руку, але що це дасть, якщо інші не піднімуть? Втім, навіть якби я й підняв, це зовсім не означало б, що я проти того, щоби когось викупити. Я лише протестую проти такого методу голосування!

- Правильно! – зауважив Малевич. – Ми не повинні голосувати проти будь-кого. Ми, панове, маємо голосувати виключно "за".

- Тобто, як це? - Здивувався Годлевський. – За всіх?... Але ж… адже… ми можемо вибрати лише трьох…

- Ми й виберемо трьох, пане старший сержант. Ми голосуватимемо по черзі за кожного з десяти заарештованих.

- Із дев'яти заарештованих! – нагадав йому Кржижановський.

- Ну так, правильно, з дев'яти. Ті, хто отримає найбільше голосів, будуть викуплені паном графом.

- Якщо хтось отримає однакову кількість голосів? - запитав ювелір.

- Якби так сталося, тоді вибиратимемо одного з них жеребом, - запропонував Клос.

- А як ми голосуватимемо? – не поступався Бартницький.

- Найлегше за все – підняттям руки…

- Але це не найзручніше, не найголовніше, - зауважив магістратор.

- Чому ж не зручне? - спитав Годлевський.

– Тоді це було б відкрите голосування, пане старший сержант, – пояснив йому магістратор. – А відкриті голосування іноді бувають не найзручнішими.

- До того ж нас тринадцять, нещасливе число, панове, - додав Брусь.

- Тринадцять голосувати не буде, – шепнув ксьондз Гаврилко. – Я не голосуватиму.

- Вибачте, пане ксьондз, то чому ж? - запитав Годлевський.

- Бо мені не можна, сину мій.

- Але чому?