Олена Гриб - Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб

3.4

 

Міка зміряла поглядом стільницю. Чорнильниця, пір'я, позичена у відділі статистики книга (не забути повернути), кілька рапортів із розшуку (Мавк просив передати Даріану), звіт для ейрона Лукка про історію геологічних досліджень на придбаній ним ділянці та два стоси листів.

– Уфін – лівша чи правша?

Сірі очі Райла спалахнули здивуванням.

– Нащо це тобі? – Він не приховував роздратування. – Геть здуріла ним цікавитися?

– Щоб зменшити список. – Міку повністю поглинула несподівана ідея.

– Який список?

– Листів. Спочатку Уфін спокійно дивився на них, а потім переклав кілька з однієї купи в другу і на щось зреагував. Треба зрозуміти, які з них він бачив. Я не пам'ятаю, звідки він їх брав. То правша чи лівша?

– Правша! Ти серйозно? Це нічого не значить!

– Імовірність, що «випалювач» почав зі стоса біля своєї правої руки, досить висока. Як гадаєш, скільки він встиг переглянути? Три чи чотири, не більше. Плюс верхнє. І ще два про всяк випадок. Усього – сім. Не сімнадцять же! Бачиш, ми зрушили з мертвої точки.

– Хоч би самим не стати мертвяками, – похмуро пробурмотів помічник.

Міка невпевнено заперечила, мовляв, у магістраті боятися нема чого, а виносити записи на вулицю вона не збирається. До речі, їх можна переписати й віддати оригінали Жовтій раді. Тоді всі будуть задоволені.

Але для початку – перечитати.

– Це не до мене, – миттю здався Джамон.

«Всоте одне й те саме», – зітхнула Міка, готуючись до довгого вечора.

І взялася за перо.

Зізнання. Розпорядження. Прохання. Виправдання. Скарги. Прокляття.

Міка спіймала себе на думці, що їй немає потреби вдивлятися в кострубаті рядки – вони міцно відклалися в пам'яті. Але який лист зачепив очільника Ради? «Кохана моя, пробач, що прирік вас на самоту»? «Поклянися, що не прийдеш, інакше моя душа повік не знайде спокою»? «Ненавиджу вас усіх! Мамо, вони перетворили мене на чудовисько»?

Тихий стук у двері змусив її здригнутися, але це був лише секретар губернатора.

– Пан Керрейт хоче вас бачити, – повідомив він, не входячи до кабінету.

– Добре. – Міка з жалем відсунула чотири листи, що залишилися. – Вже йду.

На мить зупинилася за порогом, з тугою глянула на вікно в кінці лівого крила. Подолала довгий, тьмяно освітлений коридор, стіни якого були обвішані картами Шазіліра і Келіварії, і ступила на мармурові сходи, що вели на третій поверх.

Насторожено озирнулася, ніби очікуючи побачити зграю «випалювачів», що прибігли на поклик ватажка відвойовувати компрометуючі записи. Нервово хмикнула, не виявивши позаду нікого, окрім метелика, що залетів на світло, і поспішила нагору.

– Я тут, – долинуло знизу.

Нога ковзнула від несподіванки, і Міка щосили вчепилася в перила, щоб не впасти. Зігнала з обличчя роздратування, вимовила фрази, що просилися на язик, подумки й звернула до вестибюля.

– Вже йдете?

– Чекаю вас. Від сьогодні жодних прогулянок у темряві.

Міка збиралася заперечити, мовляв, якщо Жовтій раді заманеться діяти, присутність другої людини мало чим допоможе. Тобто губернатор, звичайно, важлива шишка і таке інше, проте тужити через його передчасну смерть не будуть ні «випалювачі», ні містяни. Потім згадала, що Керрейт поки не в курсі недавньої сутички з Уфіном, а тому його поведінка незрозуміла.

– Чому? – уточнила, не поспішаючи на перший поверх. – У мене ще багато роботи.

«Яку можна зробити завтра або взяти із собою», – з'явилася боягузлива ідея.

Замість відповіді Даріан відійшов від підніжжя сходів, давши змогу побачити крізь величезні вікна вестибюля освітлене ліхтарями подвір'я.

Невисокі кущі троянд здавались майже чорними, під густими кронами лип ховалися тіні. Міка здивовано примружилася, не розуміючи, в чому річ. Потім помітила біля огорожі якийсь рух.

Фігура, що втиснулася в залізні прути, здавалась невиразно знайомою. Загострені нерівним освітленням риси, тонкі пальці, блискучі ґудзики…

– Лонс Уфін!

– Ага, – підтвердив Даріан. – Стирчить там щонайменше п'ять годин.

– Чому його не пустили всередину? Може, він до батька?

– Сам не схотів. – Керрейт вийшов на світло. – Мавк тут влаштував своєрідну акцію протесту, і так трапилося, що вона збіглася з… – Він зам'явся. – У місті це називають «історією рожевої стрічки».

Міка стримала зітхання. Нічого не змінюється. Людям потрібні плітки не менше за повітря. Жадібні до подій шазілірці з кожної дрібниці роздмухають цілу оповідь.

– Я, як завжди, серед негативних персонажів?

– А от і ні, ви майже героїня! – Обличчя губернатора осяяла зовсім не професійна, а тому по-справжньому тепла усмішка. – Потрібний тон задав ейрон Буратт, у якого вісім доньок, що обожнюють яскраві спідниці. Чув, Мавка підтримали транспортна контора, податкова, комітет із працевлаштування та відділ статистики. Тепер усі ходять з однаковими стрічками. Не дивно, що юний поборник чаклунства зі шкіри лізе від злості. Та не страшно, ніч холодна, й він зрештою охолоне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍