Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

Сподіваюсь, він не думатиме, що мені справді треба та сумка! Тому що я її в житті не відпрацюю, навіть через ліжко. А через ліжко я нічого відпрацьовувати не збираюсь.

- І Біркін також, - підтвердив Данило.

Я з жахом згадала, що та сумка Біркін, яку я бачила краєм ока в інтернет-магазині, коштувала більше десяти тисяч, причому євро, певне, позеленіла, але Данило вже повернув в якийсь модний магазин з, чого там сперечатись, не лише дорогим, а й дуже красивим одягом.

І Ліля, як прив'язана, тяглась за нами.

- Який в тебе щедрий чоловік! – пискнула вона, спостерігаючи за тим, як Данило обирав одяг серед того, що висіло в магазині. – А що, багато речей загубили? Певне, все?

- Ну чому все? – посміхнулась я і, спостерігаючи за тим, як Данило вирішив подарувати мені гардероб аж на рік, а не на десять днів, вирішила все-таки прикинутись багачкою, що через дурний збіг опинилась в дешевому костюмі, ще й схожа на сіру мишу. – В мене є що надягти… Але Данечка, - на цих словах шеф повернувся, показуючи, що все чує, ще й ласкаво посміхнувся. Що ж, обнадіює, - вирішив мене порадувати, а то я так засмутилась… До того ж, ми знову їдемо, нема часу їхати додому, збирати речі.

- Крім того, Олю не затягнеш в магазини. Я повинен скористатись миттю, коли вона дозволяє себе порадувати, - досить двозначно промовив Котовський. – Вона в мене така фанатка своєї роботи… Так, люба?

- Так, любий, - кивнула я, приймаючи купу плать і дозволяючи запхати себе в примірочну.

- Беремо все, що підійде, - погрозливо промовив шеф. – Ти тільки нам показуйся, добре?

Я почувала себе дурною моделькою, яка знайшла собі папіка і намагається витягти з його гаманця всі гроші, що там є, але суперечити з Данилом не намагалась. Він же, певне, розуміє, скільки тут все це коштує… Ще й цінників не було, а питати в консультанта я не зважилась. Та й речі, якщо чесно, такі гарні! Якби я могла хоч іноді дозволити собі купувати в таких магазинах! Але зарплата не така вже й велика, стільки йде на квартиру та їжу, що хочеш-не хочеш, будеш скромною в своїх потребах. Особливо що торкається одягу.

А туфлі! Вже й не знаю, як Котовський і місцева продавець-консультант так легко вгадували з розміром, але майже все, що вони мені давали, підходило. Ліля ахала, шеф – задоволено посміхався, а на останньому платті, діловому і, треба сказати, дуже зручному, і взагалі заявив:

- В ньому і лишайся. Пакуйте, беремо!

З цими пакетами я почувалася справжньою ідіоткою, але Котовський з таким задоволеним виглядом розраховувався на касі, що навіть встрявати не хотілось.

Що ж, лишалось сподіватись, що в цьому магазині Данило повністю задовільнив своє бажання бути щедрим, а то такими темпами він лишить мене без заробітної плати на рік. Або на кілька років! Правда, можливо, я трохи перебільшувала масштаби проблеми, але ж не просто так Ліля бігла за нами з відкритим ротом.

В інші магазини Котовський також заглядав, але за чимось мілким. На якийсь час лишив нас наодинці, повернув кудись, я навіть не помітила, куди заходив, сподівалась, що в якийсь чоловічий відділ…

А потім зупинився біля магазину нижньої білизни, і мені раптом згадалось, що якраз її-то й доведеться частіше всього змінювати за ці десять днів. Як мінімум низ! І… О господи…

- Данечко, - повернулась я до Котовського, - я так втомилась… може, таки заїдемо додому?

- Часу нема, - радикально відповів Данило, заштовхуючи мене в магазин. – Дівчата, - він повернувся до двох консультанток, що, здається, теж мені вже заздрили, - їдемо з дружиною в відпустку на два тижні, а вона в мене така скромниця… Підберете що-небудь?

- Щось на кожен день? – тут же підскочила до нас одна з дівчат, що явно вирішила мене окрутити – оцінила кількість покупок, дороге плаття та туфля, в який я так і лишилась, підкорившись "чоловікові". – Чи хочете якийсь шикарний комплект?

- І на кожен день, - кивнув Данило. – І буду радий, якщо в контексті шикарного комплекту врахуєте мої інтереси… Як чоловіка.

Я почервоніла, напевне, так, що дівчина навіть щось запідозрила, але з Данилом все одно не стала сперечатись. Мене так і потягли в примірочну, а Данило і незмінна Ліля лишились чекати там, на "лавці очікування".

На щастя, дефілювати в нижній білизні мене не просили, а шеф вирішив не провіряти, що там обрала його Снігуронька. Мені було, якщо чесно, дуже соромно, зате сенс присутності Лілі, що не тільки мене, а й Данила дратувала, був зрозумілим. При ній скандалити і просити не витрачати на мене гроші було б дивно, сама ж погодилась, що я його дружина. Але все ж я ніяк не могла зрозуміти – нащо він це робить? Вдягає, наче ляльку, щоб потім скористатись? Але Котовський, що вже там гріха таїти, не лише багатий, а ще й молодий і красивий, він може знайти будь-яку дівчину, не витрачаючи при цьому купу грошей. Нащо йому я?

Лишалось лише радіти, що ми не зайшли в якусь "вікторію сікрет", а завітали в звичайний, нормальний магазин, і цінники на білизну не ввели мене в ступор. З щоденним і, відповідно, необхідним, довелось змиритись. Шикарний комплект я приміряла без особливого бажання, жахливо червоніла, поки консультант захоплювалась тим, як мені личить. Дичить! Але ходити перед Данилом я в такому точно не буду!

Сподіваюсь, він все це не побачить. Вони запакують все в коробки, і шеф не стане розглядати нижню білизну в пакетах. Ну він ж не збоченець, врешті-решт! Хоча, а якщо він сам вказав, що приносити?