Дар'я Бура - Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»

воєнної реальності. Ну бо навіщо? Хоча, Юля здогадувалася, як там у них, та й хлопці бувало проговоряться чи просто жінка подивиться випуск новин.

Юлі сказав одразу. А батькам і братові Станіславу Антон спершу й не зізнався, що воює: хіба що казав — фотографую ДУК на безпечній базі в тилу. А про автомат родина та друзі дізналися тільки після того, як прочитали на Юлиній сторінці у фейсбуку повідомлення-прохання допомогти забезпечити один із підрозділів на передовій. Вона не вказала, для кого саме потрібні були ці речі, але певно брат щось таки відчув і набрав Юлю розпитати. Так і дізналися.

Антон Кірєєв. Фото Павла Долінського («Удав»)

Тіло Антона знайшли не одразу. Спершу близькі навіть сподівалися, що він міг потрапити в полон чи прорватися через окуповані території, бо не було підтверджень про загибель. Та, на жаль... Місцина, де загинув «Сіфон», довгий час була під контролем бойовиків, і лише коли наші сили відбили цей шмат землі, Антонове тіло забрали з поля бою і передали родині. Тоді його й поховали. А тиждень не доживши до похорону Антона, померла його мати.

• Зведення новин

За минулу добу загинуло двоє українських військових, ще шість отримали поранення.

Про це у ході брифінгу повідомив заступник керівника ІАЦ РНБО Володимир Польовий.

• Непідконтрольні збройні формування, використовуючи реактивні системи залпового вогню БМ-21 Град, обстріляли населені пункти Тоненьке та Невельське.

Про це йдеться у повідомленні прес-центру АТО.

• У м. Свердловка, що перебуває під контролем ЛНР, під будинком СБУ відбувся великий мітинг місцевого населення, яке протестувало проти дій керівництва ЛНР.

Про це повідомляє голова Луганської ОДА Геннадій Москаль.

• Під Маріуполем на території, що підконтрольна незаконним озброєним формуванням, ведеться безперервна стрільба з танків.

Про це заявив речник прес-центру АТО Владислав Селезньов.

«На лінії розмежування сторін неподалік населеного пункту Октябрь поблизу Маріуполя ведеться безперервна бойова стрільба з танків на території, яка знаходиться під контролем бойовиків», — зазначив він.

6 жовтня 2014 року

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[6 жовтня 2014 року. Україна] Надія на свято

У Криму триває терор проти кримських татар. Викраденого два тижні тому молодого хлопця з Євпаторії знайшли повішеним. Поки його шукали, невідомі люди викрали ще трьох молодих кримських татар. Їх поки що не знайшли. Багато хто думає, що саме так хоче російська влада залякати кримськотатарське населення і змусити його прийняти російську владу.

• Зведення новин

За останню добу в ході АТО загинув один військовий, було поранено 13 військових.

Про це під час брифінгу повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

• На Донбасі триває ротація російських військових, у район аеропорту в Донецьку й в Авдіївку перекинуто нову російську бронетехніку.

Про це пише організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

За оцінками, на сьогодні на території Донбасу перебуває близько 3 тисяч російських військовослужбовців.

«Спостерігається концентрація підрозділів регулярної армії РФ у районі Докучаєвськ — Новотроїцьк — Ольгинка й Новоазовськ — Комінтерново. Перекинуті сюди раніше підрозділи посилюються бронетехнікою та артилерією, іде приховане зосередження резервів на цих напрямках», — повідомляє також Тимчук.

• За неділю, 5 жовтня, й половину ночі бойовики понад 50 разів нападали на сили антитерористичної операції, двічі штурмували аеропорт «Донецьк».

Про це пише організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

7 жовтня 2014 року

• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

СЕРГІЙ ЦИМБАЛ («ЛЕГІОНЕР») (26.02.1986 — 07.10.2014). 25-ий батальйон «Київська Русь»

Напередодні Сергієвої загибелі Ліля з Сашком навіть встигли з ним поговорити. Сергій був дуже втомлений, бо «важка була ніч». Але коли дружина почала розпитувати, то він одразу ж заговорив про інше.

— Наступного дня він уже був «поза зоною», і якась тривога в мене з’явилася в обідню перерву: так хотілося йому подзвонити й сказати, як ми його любимо, — каже Ліля. — Тоді я вирішила, що він на серйозному завданні й турбувати його зараз буде з мого боку неправильно. Я боялася нашкодити йому. Знаєш, я у фейсбуку нічого не викладала, що було пов’язане з перебуванням Серьо- жи в АТО, а того дня написала банальну фразу на своїй сторінці: «Єдиних двічі не зустрічають і кохання в житті буває тільки раз». Я думала, що може вона йому тоді передасться чи що... Саме того дня приблизно в ту обідню пору — з 12 до 14 години — чоловік був у розвідці, як розповідали його побратими, і саме тоді його й убили. Мабуть, він так мені намагався подати якийсь сигнал, що він нас любить і стоїть там заради нас. І мені воно певно отак й передалося, що так саме в ту мить мені також захотілося якось сказати йому, як сильно ми його любимо. А наступного дня зателефонувала дорога нам людина й сказала, що Серьожи більше немає. Сказати, що я відчула Сергієву смерть, так ні, бо я була певна, що з ним усе буде добре — така от він був везуча людина по життю, і мені вірилося, що Бог його оберігає, тим паче він був дуже набожним, дуже. І мама його нічого не відчувала, ми того дня цілий вечір провели разом і жодної думки навіть у нас не виникло, що Серьожі може уже не бути в живих.

Щоправда, Лілю дещо насторожили незвичні смс-повідомлення від Сергія, які він міг надсилати посеред ночі: «живу заради вас», «ви — моя сім’я, пам’ятай про це» або «ви — сенс мого життя, не забувай про це». Такі серйозні повідомлення він раніше не писав дружині...

Сергій загинув сьомого жовтня 2014-го біля Дебальцевого. Їхня розвідгрупа в складі чотирьох бійців потрапила у ворожу засідку. Сили були нерівні: бойовиків учетверо більше — усі в чорних однакових формах і балаклавах. Ціною свого життя Сергій врятував трьох побратимів, прикриваючи їхній відхід. Два вогнепальних поранення відібрали життя «Легіонера».

Ліля не вірила, коли почула таку страшну звістку телефоном. Вона вибігла в хатньому одязі на вулицю, сіла в авто й поїхала у військкомат.

Сергій Цимбал на війні

— Біля центрального входу я побачила воєнкома, йду до нього й хитаю головою, мовляв ні-ні, це неправда, а він бачить мене й киває, що це так. А тоді я стала дзвонити Серьожиним побратимам, зокрема тому, який взяв його