Джеймс С. А. Корі - Пробудження Левіафана

десятками людей на борту і натиснути кнопку, яка випустить шість ядерних боєголовок? Він би відмовився. Якби командир наполягав, то він би повідомив про незаконний наказ та вимагав, щоби старпом узяв під командування корабель та заарештував капітана. Вони мали б його застрелити, аби викинути з бойової рубки.

Проте йому були відомі люди, які наказ виконали б. Він казав собі, що то є соціопати і тварини, не кращі за піратів, які беруть судна на абордаж, розбирають двигун і забирають твоє повітря. Вони не є людьми. Навіть якщо це пещена ним ненависть та наркотична лють дарували нігілістичну розраду, він не міг повірити, що стріляли ідіоти. Це йому все ще свербіло. Чому? Кому який профіт від знищення льодовоза? Хто заплатить? Хтось врешті-решт завжди має платити. Я тебе знайду. Я тебе знайду і вб’ю. Але перед цим ти муситимеш усе пояснити.

Друга хвиля хімії влилась у його кровоток. Він був гарячим і липким, судини наче наповнені сиропом. За мить до того як таблетки його вирубили, Аде посміхнулася йому і підморгнула. І розвіялась, як пил.

Комунікатор біпнув, і голос Наомі сказв:

– Джиме, нарешті надійшла відповідь «ПіК». Переслати тобі?

Голден крізь силу намагався второпати сенс слів. Моргнув. Щось не так з його каютою, з його судном. Поволі все пригадалось.

– Джиме?

– Ні. Я хочу переглянути з тобою в рубці. Надовго мене вирубило?

– Три години.

– Боже. Вони витратили свій солоденький час, відповідаючи нам, еге ж?

Голден викотився з крісла і витер очі. Він плакав уві сні. Почав заспокоювати себе, що це наслідки «соку». Тіло боліло аж до хрящів включно.

«Чим же ви займалися три години, до того як відповіли нам?» – все ще цікавився.

Наомі чекала його біля системи зв’язку, на екрані якої на півслові застигло знайоме чоловіче обличчя.

– Це ж не операційний менеджер.

– Ні, це ПіКашний юрист з Сатурна. Той самий, який коментував крадіжку матеріалів? – відповіла Наомі. – «Крадете в нас – крадете в себе самих», цей ось.

– Адвокат, – Голден скривився, – тоді це може означати погані новини.

Наомі перемотала на початок, чоловік ожив.

«Джеймс Голден, це Уоллес Фітц, викликаю зі станції Сатурн. Ми отримали ваш запит про допомогу та ваш рапорт щодо інциденту. Також ми отримали вашу передачу, в якій ви звинувачуєте Марс у знищенні «Кентербері». Як мінімум, це було не рекомендовано. Представник Марса на станції Сатурн був у моєму офісі менш аніж за 5 хвилин після отримання вашої передачі та повідомив, що Когресійна Республіка Марс дуже засмучена вашими безпідставними звинуваченнями їхньої сторони в акті піратства. «Для подальшого розслідування цієї справи та для допомоги у виявленні справжніх негідників, якщо такі існують, Конгресійний Республіканський Флот Марса виділяє одне зі своїх суден з системи Юпітера, аби вас підібрати. Судно зветься «Доннаджер». Ви маєте керуватися інструкціями, що будуть надані «Доннаджером» або будь-яким офіцером КРФМ. Ви будете сприяти марсіянському флоту у розслідуванні знищення «Кентербері». В майбутньому ви повинні утриматися від будь-яких передач, за виключенням адресованих нам або «Донаджеру». Якщо ви порушите ці інструкції, надані компанією та урядом Марса, ваш контракт з «ПіК» буде припинено, а вас звинуватять у незаконному заволодінні шаттлом, що належить компанії «ПіК». В подальшому вас будуть переслідувати з усією суворістю закону. Уоллес Фітц закінчив».

Голден насупився у монітор, потім покивав.

– Я ніколи не стверджував, що це зробив Марс.

– Та типу стверджував, – відповіла Наомі.

– Я не сказав нічого, що не було фактичним і непідкріпленим переданими даними, і я не займався жодними спекуляціями щодо цих фактів.

– Отже, що робимо?

* * *

– Ніхуя, – відреагував Амос. – Ні-ху-я-шеч-ки.

Камбуз був тіснуватий. Усі п’ятеро розмістилися там без комфорту. Сірі ламіновані стіни мали свіжі подряпини у місцях, де раз була виросла цвіль, пізніше знищена мікрохвилями та щіткою по металу. Шед сидів спиною до стіни, Наомі за столом. Алекс стовбичив в одвірку. Амос почав міряти кроками палубу: зробив два кроки в один бік і повернувся якраз тоді, коли адвокат закінчив перше речення.

– Я теж не радію з цього приводу. Але це звістка з нашої контори, – Голден вказав пальцем на екран монітору, – не хотів вас, друзі, втравлювати в біду.

– Без проблем, Голдене. Я все ще вважаю, що ти вчинив правильно, – відповів Шед, провівши рукою по прилиплому світлому волоссю. – Як думаєш, що марсіянці з нами робитимуть?

– Йобані пальці по одному відриватимуть, аж поки Голден не побіжить до радіо і не розкаже, що то був не він.

– Що це, блядь, за таке? Вони нас атакували, а тепер ми маємо з ними співпрацювати? Вони ж капітана вбили!

– Амосе, – призупинив механіка Джим.

– Пробач, Голдене. Капітане, – і сам намагався спинитися Амос, – Боже святий, нас тут виграли без нашої згоди. Тож ми не повинні це робити?

– Я не хочу згинути без сліду на одному з цих марсіянських тюремних суден, – відповів Голден. – З моєї точки зору у нас є два варіанти. Або ми погоджуємося на їхні умови і, власне, віддаємо себе на їхню милість. Або ми втікаємо і ховаємось у Поясі.

– Я голосую за Пояс, – мовила Наомі, схрестивши руки. Другим підняв руку Амос. Тоді повільно і Шед.

– Я знаю «Доннаджер», – Алекс похитав головою, – це не льодовоз якийсь. Це флагман юпітеріанської флотилії Марса. Лінкор. Чверть мільйона тонн поганих новин. Ти хоч колись служив на кораблях такого типу?

– Ні, на бортах не більше есмінця, – відповів Голден.

– Я служив на «Бандоні», основна флотилія. Ми не зможемо втекти кудись, де б нас не знайшло таке судно. В нього чотири головні двигуни, кожен більший за «Лицаря». Вони сконструйовані йти під значним прискоренням з командою під соком. Ми не зможемо втекти, сер, та якби й змогли, то їхні сенсори здатні відслідкувати м’яч для гольфу і вразити його торпедою за половину Сонячної системи.

– Та нахуй, сер, – Амос сказав підіймаючись. – Ці марсіянські вар’яти підірвали «Кент»! Я голосую за втечу. Як мінімум ускладнимо їм завдання.

Наомі поклала руку на передпліччя, і вайлуватий механік зупинився, замотав головою і сів назад. На камбузі запанувала тиша. Голдену стало цікаво, чи стикався Макдовел з подібними проблемами і що би старий зробив.

– Джиме, це тобі вирішувати, – холодно промовила жінка.