Джулія Ромуш - Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На цей раз виклик я скинула. Мені знову дзвонив Гаспар. Ось тільки мені було зовсім не до розмов з ним і, тим більше не до пояснень, чому я знову затримувалася.
Після появи Габріеля мене всю трясло. Я відчувала себе ще гірше, ніж тоді, коли побачила його вперше поруч з моєю сестрою. Наша розмова і тільки що сказані ним слова дуже сильно на мене подіяли. Вибили ґрунт з-під ніг. І на цей раз я була впевнена, що холодна вода не приведе мене до тями.
Зібравшись з силами, стиснувши волю в кулак, я, з високо піднятою головою, вийшла з вбиральні. Пройшла до того столика, за яким сидів Гаспар, не дивлячись на Габріеля. Хоча, в цей момент я кожною клітинкою свого тіла відчувала, як чоловік пропалював мене поглядом.
- Ти як? - Гаспар співчутливо запитав і аж підвівся, коли я сіла за стіл.
- Та все нормально, - спочатку я хотіла від нього відмахнутися, але потім передумала, - хоча, ти знаєш, я себе якось не дуже відчуваю. Думаю, мені краще поїхати додому. - Частково я навіть не брехала. Дійсно, перебувати в одному приміщенні з Габріелем зараз для мене було нестерпним катуванням. Дихати з ним одним повітрям, ненароком зустрітися поглядом, хоч здалеку, але чути його голос. Для мене це було щось більше, ніж я могла наразі винести.
- Так, так, звичайно, - Гаспар заметушився, почав озиратися по сторонах у пошуках офіціанта, щоб попросити у нього рахунок, - я зараз же відвезу тебе додому. Не хвилюйся. - А я і не хвилювалася. У всякому разі не через це. Всі мої думки були сконцентровані на чоловікові, який був нареченим моєї сестри. Не на моєму власному. За це мені було страшенно соромно, але надзвичайно бентежно.
Зміна мого настрою не пройшла для мого співрозмовника непомітно. Половину шляху Гаспар цікавився у мене що трапилося, поки не залишив ці марні спроби витягнути з мене хоча б слово.Я повністю закрилася у своїх думках як в панцирі й решту шляху ми вже їхали мовчки.
Щоб виправити хоч якось свою поведінку, я запропонувала Гаспару прийти до нас на вечерю. І я була впевнена, що, на відміну від мене, ця ідея припаде до смаку як безпосередньо самому Гаспару, так і моєму дядькові. Надто вже наполегливо останній цікавився нашим спілкуванням.
************
Скільки часу мені знадобилося, щоб прийти в себе? Ви жартуєте?! Яке прийти в себе?! Я хотіла рвати й метати. Вбивати. Спопеляти очима.
Я не впізнавала себе останнім часом. Цей чоловік будив в мені такі емоції, від яких мені ставало страшно.Я ніколи б не могла подумати, що я можу настільки когось ненавидіти. Напевно, навіть не ненавидіти, а довести до сказу.
Я хотіла бачити, як його очі наливаються кров'ю. Як він злиться. Як пар валить з його вух. Ооо, я хотіла показати йому, що грати в ці ігри вміє не тільки він. Я гарна учениця. І я схоплюю на льоту!
До чого зараз всі ці відвертості? А до того, що сестра з посмішкою на все обличчя повідомила мені, що сьогодні до нас на вечерю завалиться її коханий. І що взагалі тепер він стане частим гостем за нашим сімейним столом.І ховатися в кімнаті більше не вийде. Тому що якщо цей громила почне з'являтися на обіди й вечері в наш будинок, то я помру від голоду не з'являючись там.
І взагалі, а чому це я повинна ховатися? Ховатися? У власному то будинку?!І я не розуміла які взагалі претензії він мені пред'являв, при тому, що в тому невеликому інциденті повністю був винен тільки він один.І мені як мінімум набридло бути дівчинкою для биття.
Відкривши свою шафу і викинувши звідти всі свої манатки, я почала уважно придивлятися до того, щоб надягнути на сьогоднішню вечерю.Двадцять хвилин ретельного розгляду моїх речей і коротке плаття з невеликим вирізом на грудях вже летить на ліжко, в очікуванні того, коли я його одягну.
Що у нас далі за планом? Макіяж? Зачіска? Відмінно! Мене як раз подруга сьогодні кликала в нічний клуб. Уб'ю двох зайців одним махом. Нехай думає, що я так вбралася для нього. А після побачить, як піду, повністю наплювавши на те, як він буде спопеляти мою спину своїм поглядом. А я знала, що він буде. Тому що при кожній нашій зустрічі у нього не виходить приховати цей погляд. Щоб він не говорив, його погляд завжди говорив про те, що цей чоловік не може бути до мене байдужим.
Цього вечора я теж буду з тобою грати, Габріель! Ми ще подивимося хто кого!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш», після закриття браузера.
