Роза Фаєр - Няня для олігарха, Роза Фаєр

Подруга мнеться далі і це вже вкотре за день,що мене неабияк дивує. 

-Або ти розповісиш або я їду звідси,-ставлю їй ультиматум,бо ми ж не можемо стояти тут вічність. Тим паче це ж вбиральня і є більш привабливі місця у світі чим тут. Та й якщо чесно мене трохи почала роздирати цікавість. Ну що я зроблю,це моя слабкість, дізнаватися різні секрети чи таємниці. Проте,пліткувати я не люблю. В цьому ми з подругою схожі і я розумію чому вона так довго тягне. Але якщо вже почала,то хай і закінчує. Можливо від цих слів залежить щось важливе у моєму житті. Та й я може не буду дуже сильно її карати за цю очередну "випадкову" зустріч-знайомство.

Роблю крок в сторону виходу, щоб підкреслити серйозність своїх намірів.

-Та чекай..добре,але якщо Сергій запитає звідки ти все знаєш,то не кажи,що від мене,-я киваю в знак згоди, але задумуюсь. Невже,вона не розуміє, що більше спільних знайомих у нас не має. Та й чому я маю обговорювати щось з Сергієм, особливо його життя. Проте,я все ж хочу про це дізнатися.

-Одним словом,діло було так. Влад,мій чоловік, з Сергієм давні приятелі. Фактично,як ми з тобою. Коли ми з ним тільки почали зустрічатися,то Сергій був першим другом,з яким він мене познайомив.Влад мріяв, щоб ми дружили сім'ями,але цього не сталося,бо жінка Сергія померла,-мені стає шкода цю незнайомку,а ще стає зрозуміло чому до мене прибігала Софія. 

Проте, його поведінки це не виправдовує.

-І що було далі?

-Сергій дуже любив свою дружину. Я бачила їх разом всього один раз і цього мені вистачило, щоб це побачити. Але все було не так просто. В Марії,ну так її звали,виявили рак. Вона нікому про це не сказала і відмовилася від лікування,бо не хотіла, щоб  рідні бачили її безпорадним овочем,-продовжує вона.

-Її вибір,-роблю висновок.

-Все не так просто. Щоб чоловік, тобто Сергій, легко пережив втрату вона всіма силами намагалася його від себе віддалити, навіть розпустила слухи,що зрадила його і добилася цього. Проте,їй не вдалося тримати все у таємниці,бо коли вона пішла з дому чи то вже Сергій її вигнав, цього мені точно не відомо. Їй подзвонив лікар додому,а телефон підняв Сергій і все з'ясувалося. Але було пізно,бо та потрапила в ДТП і не вижила. Він дуже сильно переживав її утрату,бо кохав. Я думаю, що єдине,що допомогло йому пережити це все, донька,-закінчує вона,а я стою в ступорі.

-Ти серйозно..це все правда?-перепитую,бо досі не можу все це перетравити. Більше схоже на фільм,хоча в житті бувають ситуації покрутіше,ніж на екрані.

-Угу,все це чиста правда. Влад багато його підтримував в той період, поки ми не переїхали. Але це ще не все...,-запинається вона,а в мене вже голова йде обертом від цих одкровень. Я навіть не знаю, що ще можна до цього добавити.

-Ходили чутки..Ем,що з тієї аварією не все так чисто. Що вона сама її підлаштувала, щоб більше не терпіти..болю,- від цього хочеться просто сісти і заплакати. Я тепер розумію чому Сергій має таке відношення до протилежної статі. Він боїться, боїться знову пережити втрату і картає себе,що не знав. Не зміг допомогти,не був з нею і за те,як повівся в ту останню зустріч. Це просто жахливо.

Щоб зрозуміти, що це і як таке пережити, потрібно самому потрапити у таку ситуацію,бо по іншому це не уявити.

-Ей,Надя. Ти пам'ятаєш,що обіцяла мені. Не розказуй йому,що все знаєш,-я знову киваю і ми рушили до виходу.

-І ще,-зупиняється Настя в дверях,-Не смій дивитися на нього з жалістю,бо це і так переслідує його.

-Добре,-обіцяю я,а сама не знаю, як зібрати себе до купи.

Настрою танцювати чи ще щось робити більше не має. І я розумію, що було взагалі поганою ідеєю сюди приїхати. Ця обстановка і вигляд,все стає жахливо недоречним. Ми повертаємося до нашого столику і я відчуваю полекшення,бо не бачу за ним Сергія.

Тому,хочу розслабитися і випиваю залпом коктейль.  Проте,це не допомагає. Офіціант приносить ще,а потім ще. І тут, повертається Сергій зі словами:

-Вибачте,важливий дзвінок,я не міг не відповісти.

Я знову вся напружуюсь, але це вдається не зовсім.Бо я п'ю вже третій коктейль,а перед тим було ще вино і, тому,я не можу зробити більш серйозним лице. Тут починає грати повільна музика і як в уповільненій зйомці,Влад тягне Настю танцювати,а я її проводжу поглядом. Ну, як вона після цього всього могла мене покинути.

-Може і ви хочете потанцювати,-ще більше в ступор вводять мене слова Сергія.

Напевно,моє мовчання, він сприймає,як згоду,бо через хвилину я вже спускаюся з ним вниз. Він тягне мене за руку і я підкорено йду. Танцюємо ми мовчки, розмова не клеїться. Бо на всі його запитання я тільки угукаю. Просто,боюся подивитися йому в очі. Нарешті, музика закінчується і ми йдемо назад. Точніше я так думала,бо просто плелася за ним,а він вивів мене на вулицю і різко затис біля стіни.

-Що ви робите я не розумію,-обурено вимовляю, оглядаючи все,а довкола не має ні душі.

-А я то думав,що тебе нічим не можна затягнути до себе в ліжко,-сичить він мені на вухо,ще більше вдавлюючи в себе і відповідно в стіну.

-Що??? Відпустіть мене,яке право ви маєте,-починаю я обурюватися і пручатися,але всі мої спроби марні,-Я не винна,що ви ображені на всіх жінок,-випалюю це і запізно усвідомлюю, що проговорила тільки що зайве. 

Сергій застигає від моїх слів. Бере в руки моє підборіддя і змушує подивитися в очі,а я просто не можу,бо там в мене жалість. Проте, від його погляду мені страшно,бо в ньому палає лють.

-Вже все знаєш,-робить висновок він,-Не смій мене жаліти.

З цими словами він відпускає мене і йде геть. Я так і сповзаю вниз по стіні. Намагаюся прийти до тями і усвідомити все,що тільки що сталося. Мій язик,мій ворог. Я декілька хвилин віддихуюсь і вирішую поїхати додому, досить з мене пригод на цей вечір. Швидко повертаюся за своєю сумкою,де мені щастить,бо не має Влада і Насті. Не буду з ними прощатися, думаю вони зрозуміють. Ловлю таксі і їду додому. Вже в квартирі переодягаюся і знесилено падаю на ліжко. Я все не можу забути погляд Сергія, скільки ж в ньому було емоцій і найбільше всього це болю....Такого,що мене ще досі трусить.