Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Зарубіжна література » Родичі, Моріц Жігмонд 📚 - Українською

Моріц Жігмонд - Родичі, Моріц Жігмонд

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Родичі" автора Моріц Жігмонд. Жанр книги: Зарубіжна література.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 50
Перейти на сторінку:

Тож на одній вечірці трьом хлопцям закортіло цілуватися. Недовго думаючи, вони схопили якусь дівчину — двоє держали за руки, третій затис рот, щоб не пищала,— і розцілували її. Всі троє...

Балінт голосно зареготав. Хай там що, а дивитися на нього приємно. Втілення здоров'я й радості. Хоч скульптуру ліпи!..

— Але ж це жахливо!-—вигукнув Пішта,

. — Таки жахливо,— відповів, сміючись, Балінт.— Був великий скандал. Дівчина, звичайно, поскаржилася батькам, її батько, старий вояка і стопроцентний інвалід, страшенно роздув цю історію. Одне слово, був призначений суд честі, а мене запросили головувати. Ну й нагнав я страху на хлопців! Фундаментально допитав їх, а потім сказав: "Хлопці, справа стоїть так. Оскільки батько дівчини, який віддав усі силц вітчизні й став інвалідом, сам не може вимагати від вас сатисфакції, то це мусимо зробити ми, члени суду честі... Але ви ще гімназисти, тож нам нічого іншого не залишається, як записати цю справу в протокол. Коли ж ви здобудете право на дуель, ми надішлемо вам виклик. За умовою, записаною

5 Жігмонд Моріц

129

в протоколі,— ми будемо стрілятися з відстані двадцяти п'яти кроків. Після кожного пострілу — п'ять кроків уперед. Зрештою, ми стрілятимемось через носовичок... Адже нам нічого втрачати — життя таке коротке, що це вжене має значення. Та ви, певно, вважаєте, що кращим вінком життя є смерть на полі битви в ім'я честі жінки".— Ба-лінт знову голосно засміявся і повів далі:—Хлопці, звичайно, дуже злякалися і дуелі, і того, що про цю справу довідаються в гімназії. Адже тоді їхні батьки матимуть великі неприємності. Всі хлопці—з бідних сімей. Один— син генеральської вдови, другий теж сирота, а у третього батько якийсь пенсіонер. Через цей скандал їх можуть позбавити пільг по виплаті за право навчання, бо в гімназіях тепер не цяцькаються, як це бувало за наших часів. Дисципліна строга, наче в казармах... Отак, друже мій... Отак... Як бачиш, живемо весело...

Пішта слухав Балінта і не вірив власним вухам. Невже людина може займатися такими справами? Чудасія та й годі! І йому, Пішті, усміхається цей Балінт, живий уламок давнини...

Здоровий, сильний, кмітливий чоловік марнує життя на дурниці. Він вважає це за природне, більше того — в цій атмосфері він почуває себе як риба в воді. І такі люди задають тон, на них рівняються інші, маючи їх за божих обранців. Вони можуть дозволити собі все: насолоджуватися сонячними променями, свіжим повітрям, теплом. Вони весело й безтурботно сміються, байдужі до того, що мільйони інших людей працюють від світання до смерку, щоб заробити на шматок хліба. Трударі обливаються потом, умиваються слізьми. їхні обличчя поора* ні зморшками, спини згорблені, руки натруджені. А пестунчики долі тим часом солодко їдять і м'яко сплять, теревенять, плетуть плітки, залицяються до жінок...

Минулого літа Пішта був на грязях, лікував придбаний в полоні ревматизм. Він придивлявся до публіки — хотів краще зрозуміти, що то таке — вище товариство.

На озері, в якому купалися курортники, було одне дуже глибоке місце. Глибина там сягала двадцяти п'яти— тридцяти метрів. "Висока" публіка окупувала саме його. Ніхто інший не смів туди потикатися. Ця заборона не була зафіксована ні в яких правилах, юднак так склалося само собою й увійшло у звичку. Всі представники тієї публіки — добрі плавці, вправні вершники, спритні спортсмени. Але проста трудова людина не може наслідувати їхній приклад, вона мусить відмовляти собі в тих розвагах, які зміцнюють тіло і дух, бо в неї немає для них ні часу, ні коштів. їй залишається тільки здалека дивитись, як, сильно змахуючи веслами, сини та доньки панів пливуть на човнах... Або як гойдаються на гойдалках... Або як сидять на знаменитій "лавці пліток", що є обов'язковим атрибутом кожного "високого" курорту...

Коли людина, яка не належить до цього кола, випадково опиниться в ньому, то незабаром відчує себе зайвою; хто не належить до вищого товариства, той не повинен знати його приватні, інтимні справи.

За якими ж ознаками представники тієї публіки впізнають одне одного? Адже на курорт приїздять хворі. Це не сімейний пікнік, не збори приятелів, які заздалегідь домовились зустрітися. Однак стороннім здається, що ці люди — члени однієї родини, що вони все життя виховувались разом і об'єднані спільними спогадами.

Власне, так воно і є. Цей прошарок єдиний і однорідний. І в кожному, хто зв'язаний з ним становими нитками, відразу впізнають свого. Він уже з ними нерозлийвода. Людина, яка не належить до них, і протягом десяти років не зробить собі такої кар'єри, як з перших же хвилин той, що є представником цього прошарку в будь-якому куточку країни.

Це могутня організація. В її руках зосереджена сила і влада. її члени належать до найвищої чиновницької знаті, до вищого офіцерського корпусу або до наймогут-ніших землевласників. В жодному таємному товаристві

5*

131

члени не зв'язані між собою так міцно, як представники цього, створеного самим життям, прошарку.

І всі вони веселі, життєрадісні та щасливі. Навіть хворі, навіть ті, кого спіткало горе, незабаром забувають про життєві негоди. В них завжди хороший настрій; вони розуміють одне одного й одне одному довіряють.

Проте матеріальні основи, які породили на світ цей союз вищого стану, поступово втрачають свою міць. Платня чиновників зменшується — в цьому році уже втретє. Маєтки поміщиків спустошуються. А господарі, які володіють тисячею хольдів землі, залишилися без жодного філера; над ними тяжіють борги. Поміщики, що мають по п'ять тисяч хольдів, заборгували по одному-два мільйони пенге; тільки надзвичайні заходи та укази рятують і підтримують їх. Вони, власне, вже тільки називаються поміщиками й не втрачають своїх маєтків лише тому, що їх не можна продати з молотка. Серед поміщиків є й такі, предки яких жили в замках, де інколи було по шістдесят кімнат. Зубожілі нащадки притулилися тепер десь біля замків, а їхні колишні дорогі вбрання жадібні комісіонери перепродують на пештському аукціоні. Землями графів Кертвеєші, баронів Череснеші, рицарів Медеші вже заволоділи всякі там Шварци й Вайси.

А ті, що стоять на нижчих щаблях суспільної драбини, приречені на злидні. Платня повітових начальників упала до ста шістдесяти пенге, й на таку мізерну суму вони часто змушені утримувати велику сім'ю. Ці люди вже не мають пристойних, відповідних до їхнього службового становища квартир, але ще не втратили свого авторитету та впливу, й тому на цьому грунті виникають усілякі трагічні конфлікти; гордієві вузли чимраз частіше розриває тільки револьверна куля. Сім'я потрапляє у безвихідь. її члени, мов шматки метеориту, розсіюються по землі, й ще довго животіють, аж поки не помруть.

Пішта думав про все це, слухаючи базікання майора.

Останній притулок для таких людей — казино, де ще можна бути паном, не витрачаючи жодного філера. Тут збираються милі члени цього доброго товариства. На курорти вони їздять по путівках, бо є ще установи, завдяки яким ці люди відпочивають у санаторіях і їдять строго нормовані обідиГ А ночі вони просиджують на терасах казино та кав'ярень за склянкою газованої води, замість шампанського, тішачись життям не гірше, ніж за старих часів, коли вони грали в карти чи рулетку, а внизу під платанами на них чекали карети, запряжені четвіркою коней.

Пішта неуважно слухав невпинне базікання Балінта Манді, і в нього щеміло серце від того трагікомічного тону, з яким цей милий, щедро обдарований вродою і доброчесністю чоловік розповідав про занепад своєї родини.

— Угорський закон, любий мій друже, воює з боржниками драконівськими методами. Раніше законодавці до цього питання підходили так: людина може розоритися тільки через те, що пиячить або грає в карти. Отже вона заслуговує суворої кари, щоб" іншим не кортіло. Тепер часи змінилися. Вартість грошей піднялася, а ціни на продукти знизились. Настав кінець великим господарям. У надії відбудувати маєток, розорений після революційних потрясінь і румунського вторгнення, вони залазили в борги. Якщо хтось із них, приміром, позичив тисячу пенге, а пшениця коштувала тридцять, то він змушений тепер, коли її ціна впала до восьми пенге, платити вчетверо більше процентів, точніше — він платив би, але не має коштів, бо врожай ледве покриває найелементарніші особисті потреби. За вола, якого раніше продавали за тисячу пенге, тепер правлять сто вісімдесят. Спробуй прожити!.. А головне — крах такого поміщика передусім завдає збитків його позикодавцеві, банку. Кожна людина, відчуваючи, що настала катастрофа, має право оголосити себе банкротом. Однак кредитора така перспектива кидає у дрож. Він згоден дати ще одну позичку, аби тільки боржник не оголосив себе банкротом. Бо коли боржник це зробить, над ним негайно призначать судову опіку під наглядом голови суду (не місцевого, а з іншого міста) і його заступника, теж судді... Ще гірше, коли опіку доручать адвокатові. Мій маєток тричі був предметом судового розгляду. Позов був дорожчим, ніж вартість маєтку... Майор раптом замовк і глянув на Пішту.

— Це правда, друзяко, що тебе можна вітати, як майбутнього власника вілли?

— Мене? — сторопіло вигукнув Пішта.

— Авжеж! Дуже гарна вілла. Найкраща в місті. Побудована так, що хоч виставляй на світовий конкурс вілл.

— Я не розумію, про що ти кажеш...

— Та про віллу Боронкаї. Віце-губернатор дядечко Андріш сказав, що Кардич хоче продати її тобі.

Пішта мовчав. По-перше, ця новина була для нього зовсім несподіваною. А по-друге — це ж вілла, в якій живе Магдалена! Магдалена Боронкаї...

— Фері Боронкаї" йде статс-секретарем в міністерство землеробства.— Майор похнюпився й похмуро повів далі:—Що ж, для бідолахи Фері це, мабуть, найкращий вихід... В такий спосіб він іще, можливо, як-небудь виборсається. Адже Фері заліз у величезні борги... Свиноферма дуже підмочила їхню репутацію... Не розумію, яким чином вони вплуталися в цю справу саме тоді, коли кон'юнктура змінилася... Звичайно, це Макроці винен. Тому його й усунули...

Пішта слухав, не вірячи власним вухам. Кожне слово, немов прожектор, освітлювало досі незрозумілі для нього обставини.

Отже колишній обер-прокурор винен не тільки в тому, що на виборах дозволив собі фатальний жарт — "М.

1 ... 18 19 20 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Родичі, Моріц Жігмонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Родичі, Моріц Жігмонд"