Леся Українка - Драматичні поеми, Леся Українка

style="">ще більше буде помилок таких.

Але не знаю, що ти там придбаєш,

крім помилок. В поезії латинській

і я ж тобі, здається, показав

усе, що тільки варт було пізнати.

Не думаю, щоб ритори в тій школі

тобі могли подати щось нового,

бо я їх знаю. Думаю, що ти

вже міг би їх учити.

 

Хілон

Сам я певен,

що там учителі ні в чім не можуть

зрівняюся з тобою. Все ж я мушу

до їх піти.

 

Антей

Що змушує тебе?

 

Хілон

Учителю, зоставшись при тобі,

я став би долею тобі подібний.

 

Антей

Чому ж та доля так тебе лякає?

Хіба вже я остатній між співцями?

 

Хілон

Не між співцями, ні…

 

Антей

Але між людьми?

 

Хілон

Я не кажу - остатній, але ж правда,

що ти в громаді не займаєш місця,

належного твоєму талану.

 

Антей

А ти ж якого маєш запобігти,

коли скінчиш ту школу Мецената?

 

Хілон

Я можу стати ритором в тій школі,

а згодом в академії де-небудь.

Або поїду в Рим. Там дуже добре

ведеться вихованцям Мецената,

бо рід його там досі має силу,

як повелось від Августа часів.

Та поки що, то я й тепер, ще учнем,

вступити можу в хор панегіристів

самого Мецената.

 

Антей

(схоплюється обурений)

Ти? Ти вступиш

у хор панегіристів? В тую зграю

запроданців, злочинців проти хисту?

О, краще б ти навіки занімів,

позбувся рук, оглух, ніж так упасти!

І се був мій найкращий ученик!..

Пауза.

 

Хілон

Учителю, прийми ж мою подяку…

(Подає Антеєві гроші, добувши з калитки.)

 

Антей

(відштовхує його руку)

Геть! Я тебе нічого не навчив!

Іди з очей!

Хілон, похнюпившись, виходить.

 

Герміона

Даремне ти, Антею,

не взяв від нього грошей. В нього батько

сто раз від нас багатший. Сяк чи так,

а се ж твоя заслуженина.

 

Антей

Мамо!

нічого я не заслужив, крім ганьби!

 

Герміона

Немає за що ганити тебе,

хіба за те, що ти свій заробіток

пускаєш так на вітер. Справді, сину,

ми зійдемо на пролетарський хліб.

Чи буде ж добре, як твоя родина

просити піде пайки дармової -

до тих римлян, що ти так ненавидиш?

 

Антей

Ще маєм хліба власного доволі.

Не прогнівляй богів.

 

Герміона

На все їх воля…

Запевне, так хотілось Афродіті,

щоб я замість багатої невістки

дочку рабині-танцівниці мала

прийняти в дім…

 

Антей

Ще не кінець докорам?

 

Герміона

Се не докори, сину, тільки правда.

Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу

всю спадщину по батьку й добру пайку

свого зарібку?

 

Антей

Вже ж не Афродіту

винуй у тому. Всі боги Еллади

мені веліли викупить з неволі

малу дитину еллінського роду.

Адже могла б дістатися у рабство

твоя дочка, моя сестра…

 

Герміона

Ох, сину,

до того мало що й тепер бракує!

На викуп за Нерісу ми стяглися,

але на посаг нашій Евфрозіні

навряд чи стягнемось. А чим же доля

старої дівки краща, ніж рабині?

 

Антей

Сестра моя й без посагу цінніша

від всіх багацьких дочок.

 

Герміона

Хто ж те знає?

Вона ж у нас не ходить, як римлянка,

по всіх усюдах. Завжди в гінекеї

та все в роботі. А хоч би й пішла

куди на свято, то в її уборах

ніхто і не подивиться на неї.

 

На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.

 

Неріса все причепуриться якось,

а Евфрозіні то немає й стрічки.

 

Евфрозіна

(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір)

Матусенько! Навіщо ті стрічки?

Як є краса, то на́що їй покраси?

А як нема, то стрічка не поможе!

(Сміючись, цілує матір і випростується.)

Як, мамочко, заправить голуб’ята?

Я вже зварила їх.

 

Герміона

(встає)

Не руш, не руш,

я їх сама заправлю - ти не вмієш!

(Поспішно йде в хату.)

 

Евфрозіна

(підходить до Антея і кладе йому руку на плече)

Чого ти, братику, так засмутився?

Се знов матуся тута воркотіла?

Ти не вважай - то вже стареча звичка.

 

Антей

(відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)

Хілон мене одбіг.

 

Евфрозіна

(здивована)

З якої речі?

 

Антей

Вступити хоче в хор панегіристів.

 

Евфрозіна

Та що ти кажеш?!

(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)

Ба, я не дивую.

Він розумом хисткий.

 

Антей

А таланом

всіх переважив, мовби на наругу!

 

Евфрозіна

Мені здається, той Аполлодор,

що втік до тебе з школи Мецената,

Хілона й таланом переважає,

не тільки розумом. Я наслухала,

як він проказував із «Антігони» 16

Гемонову 17 промову - далебі,

я ледве сльози здержати здолала!

 

Антей

(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)

Бо ти сама у мене