Леся Українка - Драматичні поеми, Леся Українка

простив мене!

 

Прочанин

(обертається)

І після сього

ти не завісився?!

(Плює.)

 

Юда

Ні, не простив!

Я пригадав - він докорив мені.

 

Прочанин

(перекривляє, з огидою)

«Він докорив!» - Тебе убити мало!

 

Здіймає камінь і кидає на Юду, але камінь не долітає до Юди. Прочанин, не оглядаючись, спускається стежкою в яр і криється з очей.

Юда стоїть хвилину, стиснувши голову руками, далі стукає себе кулаком по голові, хапає мотику і, не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестями.

 

 

Драматична поема

 

 

ДІЯЧІ

 

 

Антей - співець.

Герміона - мати його.

Евфрозіна - сестра його.

Неріса - жінка його.

Хілон - ученик його.

Федон - скульптор.

Меценат - багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената. 14

Префект.

Прокуратор.

Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.

 

 

Діється в Корінфі 15 під римським пануванням.

 

I

 

 

Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима - одні в андроніт, другі - в гінекей.

Герміона, стара мати Антеєва, сидить на порозі гінекею і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.

 

 

Герміона

(не встаючи)

Хто там?

 

Голос

(за хвірткою)

Се я, Хілон Алкмеонід.

 

Герміона

(гукає в напрямі других дверей)

Антею, вийди! Ученик до тебе!

(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало.)

 

Антей

(молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)

Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.

Всі учні розійшлися.

 

Хілон

(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)

Вибачай…

але… я, власне, не прийшов учитись…

 

Антей

(привітно)

Будь гостем.

(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти.)

Чом не сядеш?

 

Хілон

Маю справу…

 

Антей

Аж сісти ніколи, таку нагальну?

 

Хілон

Воно-то ні… але… пробач… я мушу

подякувать сьогодні за науку…

Я більше не прийду.

 

Антей

Чому?

Хілон мовчить.

Та правда,

мені про се питать не випадає.

Я, очевидячки, не догодив

тобі наукою. Що ж, не соромся,-

соромитись приходиться мені.

 

Хілон

(щиро)

Ні, ні, учителю! Того не думай!

От свідок Аполлон, що я шаную

науку ту, мов святощі містерій!

 

Антей

Тоді не розумію…

(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі.)

Догадався!

(Видно, що й йому трохи ніяково.)

Хілоне, слухай… Я пождати можу,

поки скінчиш усю мою науку…

Та я волів би і зовсім не брати

від тебе грошей, як тобі то трудно…

 

Хілон

Учителю, та ти ж не багатир.

 

Антей

Хілоне, я скажу тобі по правді,

хоч ти ще молодий такеє слухать,

але інакше трудно довести…

Бач, спів, музика й слово - мій зарібок,

та хист мій я таки ціную вище,

ніж тії гроші, що приходять з нього.

Я талану нікого не навчив

і не навчу - се ж тільки бог здолає,-

отож коли я вчу людей звичайних,

недіткнутих рукою Аполлона,

то - я навчаю їх малої втіхи

перебирати струни доладненько

та вимовляти думку виразніше,

вони ж мені дають дещицю грошей,

і так ми в обрахунку. Як же бог

мені пошле обранця молодого,

щоб я йому служив своїм здобутком,

і бачу я, що кожна мертва форма,

яку я викладаю перед ним,

присвоївшись йому, вмить оживає,

і геній молодий в прадавній формі

шумує та іскриться самоцвітом,

як молоде вино в старім кришталі,-

тоді я вже заплачений. Ні, більше,-

я наче почуваюсь до вини,

що я нездатен так йому служити,

як би хотів. Тепер ти розумієш?

 

Хілон

Учителю…

(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі.)

 

Антей

Коли тепер твій геній

вже переріс ті форми й ту науку,

якими я владаю, що ж, мій хлопче,-

покинь мене, я сам тобі те раджу.

Та тільки - заклинаю Аполлоном! -

не кидай ще науки. Їдь в Атени,

там, певне, знайдеться іще таке,

чого ми тут не маємо в Корінфі.

А потім, покінчивши різні школи,

учися ще, знаходь собі науку

в книжках, і в людях, і по цілім світі,

але ніколи не кажи до себе:

«Я вже скінчив науку».

 

Хілон

Ся порада,

учителю, осмілює мене.

Признаюся тобі: я не покину

науки, віддалившися від тебе,

бо я вступлю до школи…

(Знов мовкне.)

 

Антей

До якої?

 

Хілон

До тої, що врядив тут Меценат.

 

Антей

Латинської?!

 

Хілон

Ну, все ж тепер латинське.

 

Антей

Як? Я, і ти, і наша рідна мова

латинськими вже стали?

 

Хілон

Розумів я,

властиво, римське, та змилив у слові.

 

Антей

Як ти від мене досі не навчився

не помилятись так, то в новій школі