Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

надоспів

З губерні наказ: зараз тутка

Комісару спішить у Львів!

Пан з радості аж руки тер:

«Взяли бунтівника з повіту!

Засадять же його тепер,

Що, певно, не побачить світу!»

А ми хоч тяжко сумували,

Та все одну потіху мали:

Бог правди й волі ще не вмер!

 

66. Великодня субота 1848 р.

 

Минула та зима проклята,

Остатня із проклятих зим.

Зближались великодні свята.

Вже перед четвергом страшним

У полі почалась робота.

Настала вже й страшна субота -

Великий, незабутній день

Для нас, великдень наш єдиний.

Хвилину кожду тої днини

Я тямлю, мовби все лишень

Учора діялось.

 

Ми зранку,

Ще й заморозь не відійшла,

В дворі пшеницю-маріанку

До сійби ладили. Була

Пора у ранішні обіди,

Коли упорались з зерном.

«Гальо додому, а бігцьом!

І кождий зараз най приїде

Із бороною на майдан!» -

Отак командував сам пан.

 

Побігли ми, перекусили,

Що там готового було,

Та поспішаємо щосили.

Уже зібралось все село,

Хто з боронами, хто з сівнями.

Жінки й дівчата з рискалями;

Ще назганяли і хлоп’ят,

Погоничів, та з ужевками,

Щоб борони йшли затягать.

І поставали ми рядами,

Немов на муштрі солдати:

Отаман ходить поміж нами,

Числить, чи всі, й розпоряджає,

Кому куди і з ким іти.

 

67. Патент цісарський зносить панщину

 

Втім, зирк, аж возик заїжджає

Горі селом, одним коньом.

Край фірмана гайдук куняє,

А фірман луска батогом.

А ззаду - хто се? Боже милий!

Се ж він - комісар, се той сам,

Котрого ніби засадили

У Львові! Дивно якось нам

Зробилось, серце так забилось,

Немов нечувану якусь

Страшну чи радісную новість

Ось-ось почути нам судилось.

Отаман навіть, хоч не трус,

А також став, мов остовпілий.

І тільки буркнув стиха: «Бог вість.

Що се значить! Але, мабуть,

Се щось негарне».

 

68. Хлопи не розуміють

 

Як уздріли

Нас ті, що їхали, так тут

Комісар штовхнув гайдука;

Гайдук жахнувсь отуманілий

І мало мало сторчака

Під віз не впав. Та вмить продрухавсь,

Рукою в заушник почухавсь,

Зігнувся звільна і відгріб

Солому в возі, з-під соломи

Щось вийняв, мов великий хліб,

Завите в шмату. Глядимо ми

Й дивуємось. Аж ось гайдук

Зліз з воза, взяв тото до рук

І через плечі, мов барило,

Повісив, шмату відгорнув -

Се тарабан! Гей, як торкнув,

Заторохтів, загримотів,

Що аж луною покотило

По всім селі. Загаморило

Село. З городів, з поля, з хат

Старі й малі кричать, біжать

Послухать, що се за пригода.

В широкий круг юрба народа

Віз обступила.

 

«Тихо, гей! -

Комісар закричав пискливо

І встав на возі, вийняв живо

Папір з кишені.-

 

Я отсей

Папір вам маю прочитати

І прошу топре увашати,

По то патент цісарський є».

І став комісар муркотати

Все по-німецьки. Люд стає

На пальці, рота роззявляє,

Та де тобі порозуміть!

Лиш сей на той зітхне глибоко,

Перехреститься, зведе око

До неба і як стовп стоїть.

 

А пан комісар так утішно

Читає, голосно, поспішно

Викрикує якісь слова.

Скінчив. «Ну, сросуміля вшецко?» -

«Ні, паночку, хоч би словечко!» -

«О, клюпа, клюпа хольова!

Своєї волі і свопоти

Не росуміє! Слюхай весь!

Від третій май, що ось натхотить,

Вам воля повная таєсь!

Вам цісар панщину тарує.

Танин не путете плятив.

Най коштий сам сопі працює!

І ше отно най коштий чує:

Пан староста тнесь випустив

Пленіпотенти ваші з цюпи.

Ну, сросуміля?»

 

Всі мовчать.

«Ну, сросуміля, кльопа клюпи?

Що так стояля, як ті слюпи?

Гей, віват цісарю кричать!»

Усі мовчать. Втім, наблизився

З юрби наш війт і поклонився

Комісару і так сказав:

«Даруйте, пане, що приймаєм

Так холодно сю вість. Не знаєм,

Чи правда то. Нам запевняв

Наш пан, що то не може бути,

Що мали й вас у Львів позвать,

Аби навіки вас замкнути;

Що цар не сміє дарувать

Нам панщини, бо то річ панська».

 

«О, клюпа кльопа християнська!

Пан мав інтерес так касать.

І цар панам не вітпирає,

Що панське, тільки опіцяє

Їм з каси панщину сплятить.

А я, слюга його, не мошу

Турить вас, правту вам холошу.

Печать ся, снаєш, що сначить?»

 

69. «Ходім до пана!»

 

«Най нам здоров панує цісар.

Та й щоб при нім і пан комісар

Жили нам довго,- але ми

Вже так багато потерпіли,

Що боїмось, аби й сей раз

Знов на льоду ми не осіли.

Ми, паночку, просили б вас:

Із нами враз у двір ходіть,

Патент сей пану прочитайте,

Йому й печать сю покажіть,

А вже тоді, як він все знайде

В порядку, ми повірим всьому.

Тоді вже й цісарю благому

Подякуємо ми любов’ю,

Йому добром і навіть кров’ю

Послужим щиро ми при тім».

 

«Се топре, кльопа, ти скасаля!

Хотім у твір, апи пісналя

І пан ваш все. Хотім, хотім!»

 

 

70. «З цісарського розказу»

 

Сиділи в ганку пан і пані

За сніданням, коли нараз

Юрбою, з шумом, наче п’яні,

Ми все подвір’я заступили.

Комісар попереду нас.

При нім гайдук ішов, щосили