Фіцджеральд Френсіс Скотт - Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт

відступає перед грізним валом вогню. Ніколь була наочним прикладом напрочуд простих законів - вона несла в самій собі свою неминучу загибель, та водночас і випромінювала таку чарівливість і грацію, що Розмері не могла не наслідувати її.

Була вже майже четверта година. Стоячи посеред крамниці з папужкою на плечі, Ніколь розговорилася, що траплялося з нею нечасто.

- А якби того дня вам не довелося стрибати в холодну воду? Я чомусь не перестаю дивуватися з таких-от речей. Перед самою війною ми приїхали в Берлін, мені було тринадцять, невдовзі мама померла. Мою сестру запросили на двірцевий бал, і в її записничку три танці були записані за справжніми принцами - все це було влаштовано через одного камергера. За півгодини до виходу в неї заболіло в боці й почався жар. Лікар визначив апендицит і сказав, що треба негайно оперувати. Але мати не звикла відступатися від своїх планів, і Бебі пішла на бал і протанцювала там до другої ночі з льодовим компресом, прикріпленим під бальною сукнею. А о сьомій ранку її оперували.

Отже, треба бути непохитним; навіть найсимпатичніші люди нещадні щодо самих себе. Годинник уже показував четверту, і Розмері гризла думка, що Дік у готелі жде Ніколь. Час би вже їхати, чому вона примушує його чекати? «Їдьте, вже їдьте!» - подумки квапила вона, а потім зненацька подумала: «А якщо не хочете ви, давайте поїду я!» Та Ніколь увійшла до ще однієї крамниці, де купила букетики до сукні для себе й Розмері, а один звеліла відіслати Мері Норт. Аж тоді вона, певно, згадала, бо погляд її раптом зробився неуважливим, і вона зупинила таксі.

- До побачення. Ми приємно провели час, правда ж?

- Дуже приємно,- відповіла Розмері.

Вона й не думала, що це буде так важко; все в ній збурилося, коли таксі з Ніколь рушило з місця.

 

XIII

 

 

Дік пройшов звивистим окопом і рушив далі по дошках, якими було вимощено його дно. Проходячи повз перископ, він подивився в нього, потім став на стрілецьку приступку і визирнув за бруствер. Перед ним, під сірим задимленим небом, лежав Бомон-Амель, ліворуч височіла, мов пам'ятник трагедії, гора Тьєпваль. Дік підніс до очей польовий бінокль, горло його стислося.

Через хвилину він пішов окопом далі й за наступним вигином побачив своїх супутників - вони чекали на нього. Схвильований, він хотів поділитися з іншими, щоб і вони усе відчули й зрозуміли,- хоч сам він, на відміну від Ейба Норта, не брав участі у бойових діях.

- Того літа за кожну п’ядь цієї землі віддано двадцять людських життів,- сказав він Розмері.

Вона слухняно обвела поглядом зелену, досить убогу рівнину, порослу хирлявими шестирічними деревцями. Якби Дік сказав, що і по них зараз стрілятимуть із гармат, вона б і цьому повірила. Кохання її досягло вже тієї межі, за якою починаються біль та розпач. Вона не знала, що робити,- а матері поряд не було.

- Відтоді перемерло безліч людей, та й ми незабаром повмираємо,- втішливо мовив Ейб.

Розмері зачаровано дивилася на Діка, чекаючи, що він казатиме далі.

- Бачите он той струмок? Ми дійшли б до нього за дві хвилини. А от англійці добувалися тоді місяць. То дюйм за дюймом просувалася вперед ціла імперія, попереду люди гинули, а ззаду напирали інші. А друга імперія так само повільно відступала, залишаючи своїх полеглих - незліченні купки закривавленого шмаття. За нашого покоління нічого схожого вже не буде, жоден європейський народ не наважиться на таке.

- Он як? У Туреччині оце щойно скінчили воювати,- заперечив Ейб.- А в Марокко...

- То зовсім інше. У всякому разі, Західний фронт у Європі не повториться, принаймні за нашого життя. Молодь гадає, що їй це до снаги, але вона помиляється. Першу битву на Марні ще можна б повторити, але те, що сталося тут,- нізащо. За тим, що тут сталося, стояло дуже багато - віра в бога, і роки достатку, і величезна впевненість у своїх силах, і саме ті відносини між класами, що склалися на той час. Росіяни та італійці для цього фронту не годилися. Тут потрібна була особлива цілісність почуттів, що їх усмоктують з материним молоком. Треба було, щоб у пам’яті жили різдвяні свята й поштові листівки з портретами кронпринца та його нареченої, і маленькі кафе Валанса, і пивниці на Унтер-ден-Лінден, і одруження в мерії, і поїзди на іподром, і дідусеві бакенбарди.

- Таку тактику бою винайшов ще генерал Грант у тисяча вісімсот шістдесят п’ятому,- під Пітерсбергом.

- Ні, генерал Грант винайшов те, що зветься масовою різаниною. А те, про що кажу я, іде від Льюїса Керролла, і Жюля Верна, і від того, хто написав «Ундіну», і від сільських пасторів, що розважалися грою в кеглі, і від марсельських marraines, 9 і дівчат, зведених у лісочках Вюртемберга та Вестфалії. Власне, тут відбулася любовна битва - ціле століття міщанського кохання пішло на те, щоб удобрити це поле. Це була остання любовна битва в історії.

- То ви, чого доброго, віддасте її авторство Девіду Герберту Лоуренсу,- сказав Ейб.

- Весь мій прекрасний, милий, упорядкований світ був висаджений у повітря могутнім вибухом любовного динаміту,- не вгавав Дік.- Правда, Розмері?

- Не знаю,- серйозно відповіла вона.- Це ви все знаєте.

Вони трохи відстали від інших. Раптом на них посипався град камінців і грудочок землі, і Ейб гукнув з ходу сполучення неподалік:

- Я знову сповнююся бойовим запалом! Адже за мною теж ціле століття кохання, кохання в штаті Огайо! Зараз я рознесу цей окоп.- Голова його вигулькнула з-за насипу.- Ви що ж, не знаєте правил гри? Ви вбиті - то була ручна граната!

Розмері засміялася, а Дік ухопив жменю камінців, щоб відповісти нападникові, але розтулив кулак, і вони посипалися на землю.

- Ні, я не можу пустувати в такому місці,- сказав він вибачливо.- «Розірвано срібний шнур, розколото золоту чашу» і як там далі; можете сміятися, але я невиправний романтик, і тут уже не зарадиш.

- Я теж романтик.

Вони вийшли з чистого, реставрованого окопу,- просто перед ними стояв пам’ятник полеглим ньюфаундлендцям. Читаючи напис на ньому, Розмері раптом схлипнула. Як і більшості жінок, їй подобалось,