Олександр Костянтинович Тесленко - Викривлений простір

— Добре, — відповів маргон. — Ми потурбуємось. Прохання — назвіть її Гіатою Біос — дуже приємно звучить. Правда ж?

Відьми й відьмаки — це такі люди, котрі за допомогою деяких мазей та перевертів через дванадцять ножів перетворюються на всяких звірів та птахів, а особливо на вовків, свиней, сорок та копиці сіна, а також на інших людей вони перетворюються і чинять добре чи зле ближнім своїм, як їм заманеться. І ще ці люди називаються не-ревертнями.

Термінове засідання Вищої Ради Землі відбулося в Блакитній залі, призначеній для багатолюдних зібрань. Проте запрошених було тільки одинадцять. Всі вільно розмістилися за окремим круглим столом. Сиділи дещо здивовані перед великим порожнім залом, чекаючи на прихід Ірвіна — голови Вищої Ради. Ніхто не міг зрозуміти, чому він вирішив зібрати їх саме тут, а не в своєму кабінеті.

— Дорогі друзі, шановні колеги, науковці! — звернувся до присутніх, зайнявши чільне місце за столом, Ірвін. — Я розумію, що сказане мною викличе у вас велике здивування. Проте закликаю до найсерйознішого сприймання інформації. Мій європейський заступник товариш Козуб звернув увагу на досить дивовижні явища, котрі останнім часом почали поширюватися на Землі. Йдеться про численні випадки психозів, а також про масові появи на планеті не просто вундеркіндів, а дітей з фантастично прискореним рівнем обміну і швидкістю розвитку. Все це не може нас не турбувати. Гадаю, що про це більш грунтовно і вичерпно розповість сам академік Козуб.

Юрій Георгійович Козуб підвівся:

— Шановні колеги! Кілька днів тому ми помітили на довколоземній орбіті об’єкт, замаскований викривленням простору. Погляньте на фотографії, спектрограми та гравітограми одного й того ж квадрата. Ось гравітограми, зроблені з борту «Роляра». Думаю, в жодного з нас нема сумніву, що об’єкт штучного походження, — Юрій Георгійович повільно обводив стрілкою світлової указки найважливіші місця на великому екрані, куди проектувалося зображення. — Можна, безумовно, припустити щось фантастичне, якийсь геть невідомий фактор, що призводить до подібного викривлення простору, але треба рішуче відкинути подібну думку, бо після кількох наших спроб вийти на контакт невідомий об’єкт спершу перейшов на більш віддалену від Землі орбіту, а потім, зрозумівши, очевидно, що ми його помітили, чимдуж подався у відкритий космос. Це може бути тільки свідомою, продуманою діяльністю мислячих. Не маючи ніякого бажання безпідставно звинувачувати у чомусь представників невідомої нам цивілізації, хочу завважити, що з добрими намірами не треба ховатися, хоча в цьому, як кажуть, можуть бути варіанти, але… Я переконаний, що, навіть припустивши цілком добропорядні наміри невідомої цивілізації, можна пов’язати масові психози і появу вундеркіндів саме з перебуванням на орбіті невідомого космічного об’єкта. А якщо це свідома підступність пришельців? Хто вони? Які вони? Як саме їхнє перебування на орбіті впливає на психіку людей? За останній тиждень я відвідав кількох психіатрів, ознайомився з історіями хвороб хворих. Маю на увазі ті психози останніх років, які в різних хворих клінічно схожі, як дві краплі води. Особисто розмовляв з багатьма пацієнтами стаціонарів. Чимало цікавого розповіли мені психіатри. І, признатися, в тих розповідях є… загадковість. Ось послухайте один із фонозаписів. Це розмова лікаря з молодим інженером, котрий звернувся за допомогою, — Козуб натиснув на пульті клавішу.

З кількох гучномовців під стелею пролунали голоси:

«Скільки вам років?»

«Двадцять вісім буде через три місяці».

«А вигляд у вас вісімнадцятилітнього».

«Це не дуже тішить мене, лікарю. Я хочу з вами порадитись. Можна мати вигляд вісімнадцятилітнього і зійти з рейок. А мені чомусь не хочеться».

«Ви гуморист. Це прекрасно. Працюєте?»

«Інженер на «Тразоні». Сьомий цех».

«Важко?»

«Дурниці, лікарю. Вдома важко. Особливо вночі. А на роботі я відпочиваю».

«Ви певні, що справді відпочиваєте на роботі? Я трохи знаю ваш «Тразон». І сьомий цех знаю. Ви у зміні Буркала?»

«Ні, ми разом із Селінжером. Теж порядок любить, своє діло знає».

«Напружена у вас робота. І відповідальна. Зовні видається, що нічого особливого, а нерви у постійній напрузі».

«Я вас розумію, лікарю, але повірте мені, що після того, що відбувається зі мною майже кожної ночі, робота видається мені відпочинком».

«Ви одружені?»

«Ще ні. Ми з Луїзою думали минулого року поселитися разом, але після того, як зі мною почалося… Я сам зволікаю. Боюсь. Не знаю, чим усе це закінчиться».

«А що каже Луїза з приводу… Ви, власне, ще не розповіли мені, в чому ж полягає те, що з вами коїться, але дивлюся на вас і переконуюсь, що ви цілком здорова людина».

«Не треба мене втішати, лікарю. До вас я не прийшов би, якби… А Луїзі я нічого не кажу, вигадую, що на думку спаде, зволікаю, доки сам якось розберуся… Та бачу, що сам не розберусь».

«Я слухаю».

«Вперше він прийшов до мене десь років півтора тому. Я не пам’ятаю точно, але, думаю, це не так важливо. Я тоді, власне, зовсім не злякався. Сон, та й годі. Страшний сон. Але чого не насниться? Прокинешся, на другий бік повернешся, та й далі вже інший сон дивишся. Але наступної ночі він знову прийшов. І сказав точнісінько те саме…»

«Що саме?»

«Він сказав: «Привіт! Ти мене дебре чуєш?»

«А яким він був зовні, ваш нічний гість?»

«Худорлявий чоловік у респектабельному костюмі якогось непевного кольору, землисте зморшкувате обличчя. Я другої ночі теж не злякався, тільки пам’ятаю, що уві сні здивувався, знову почувши оті слова: «Ти мене добре чуєш?». Це ж треба, думаю, щоб сни отак повторювались. Нічого не відповів тому худому. Прокинувся, сигарету випалив. А наступної ночі — знову він. Так ніби я степом ішов,