Елері Квін - Божий світильник

На Кейтовому обличчі було видно сліди тривоги і втоми. Він поставив каністри на цементну підлогу гаража.

— Можете взяти. Це бензин.

— Бензин? Де ви його дістали, чорт забирай!'

— Вважайте, що знайшов у давній індійській гробниці, — відповів Кейт.

— Чудово!

— Бачу, ви полагодили Тернів автомобіль. Даремно гаяли час. Це міг би зробити я.

— Чому ж не зробили?

— Мене ніхто не просив.

Велет повернувся й пішов. Еллері, замислено посидів трохи в машині, потім вийшов, перелив бензин із каністр у бак, знову сів у машину, запустив двигун і, залишивши його воркотати, мов великого кота. рушив до будинку.

Еліс була в своїй кімнаті. Вона стояла, накинувши на плечі пальто, біля вікна. Обернувшись на його стук, дівчина запитала:

— Містере Квін, ви завели машину містера Торна?

— Так, нарешті завів, — усміхнувся Еллері. — Ви готові?

— О, звичайно! Від самої думки, що ми кінець кінцем поїдемо звідси, мені стало краще. Гадаєте, ми проїдемо? Я бачила, містер Кейт ніс каністри. Він дав вам бензину? Як це мило з його боку! Я ніколи не вірила, що такнй приємний юнак…

Еліс почервоніла. Вперше за ці дні погляд її став веселішим, а голос не таким хрипким.

— Долати замети буде важко, але в Горновій машині є ланцюги для коліс, та й двигун потужний…

Еллері раптом замовк і втупив здивований погляд у потертий килим під ногами.

— Що таке, містере Квін?

— Що таке? — Еллері підвів очі й глибоко зітхнув. — Нічого особливого. Бог на небі, і в світі все гаразд!

Еліс і собі глянула на килим.

— О, сонце! — радісно вигукнула вона й повернулася до вікна.

— Містере Квін, сніг нарешті вщух. Заходить сонце.

— Давно б так, — жваво відказав Еллері. — Одягайтеся, будь ласка!

Він підхопив її валізи й стрімко, аж задвигтіла стара підлога, подався через коридор до своєї кімнати, що була напроти кімнати Еліс. Потім заходився, насвистуючи, складати в саквояж свої речі

У вітальні, як завжди буває перед від'їздом, стояв гамір. Складалося враження, що це звичайна родина у звичайних обставинах. Еліс була весела, мовби й не залишала багатства, яке можна знайти будь-якої хвилини. Вона поклала сумочку на камін поруч із материним портретом, поправила капелюшок, обняла місіс Райнак, цмокнула в суху щоку місіс Фелл і, ніби вибачаючись, ніяково всміхнулася до доктора Райнака. Потім знову підійшла до каміна, взяла сумочку, затримала довгий, загадковий погляд на Кейтовому обличчі й, наче тікаючи від нечистої сили, поспішила з будинку.

Торн уже сидів у машині. Його обличчя світилося такою щирою радістю, немов йому в останню хвилину скасували смертний вирок. Дивлячись на призахідне сонце, він щасливо всміхався.

Еллері неквапливо йшов слідом за Еліс. Речі були вже в машині. Він сів за кермо, запустив двигун і зняв ручне гальмо

Товстун, стоячи в дверях будинку, давав поради:

— Дорогу ви знаєте, правда ж? У кінці проїзду повернете праворуч і поїдете прямо. Ви не заблукаєте. На шосе будете десь через…

Останні його слова потонули в гуркоті двигуна. Еллері помахав рукою. Еліс сиділа на задньому сидінні поруч із Торном, крутилася і весь час майже істерично сміялась. Торн мовчки всміхався, дивлячись у потилицю Еллері.

Квін вивів машину на дорогу й повернув праворуч. Темніло, їхали повільно. Велика машина, незважаючи на ланцюги на колесах, раз у раз буксувала. Невдовзі Еллері ввімкнув потужні фари. Він зосереджено стежив за дорогою. Всі мовчали.

Здавалося, минула ціла вічність, перше ніж вони вибралися на шосе. Тут уже пройшов снігоочисник, вони помчали швидше і незабаром уже в'їжджали до сусіднього селища. Еліс, побачивши електричні вогні, асфальтовані вулиці й масиви великих будинків, скрикнула від радості. Еллері зупинився біля бензоколонки й долив у бак пального.

— Вже недалеко, міс Мейх'ю. Скоро приїдемо. Незабаром міст Трайборо… — заспокоїв дівчину Торн.

— О, як це чудово — жити!

— Ви, звісно, зупинитесь у мене. Моя дружина буде дуже рада. А потім…

— Ви такі добрі, містере Торн! Не знаю, як вам і дякувати… — Дівчина здивовано замовкла. — Що сталося, містере Квін?

Еллері поводився досить дивно. Зупинившись на перехресті, він про щось тихо запитав у полісмена. Полісмен уважно на нього подивився, відповів і показав напрямок рукою. Еллері повернув машину й повільно рушив у той бік, куди показав полісмен.

— Що сталося? — знову запитала, нахилившись уперед, Еліс.

Торн докірливо зауважив:

— Збитися з дороги ви не могли. Покажчик чітко…

— Не в тім річ, — пояснив Еллері. — Розумієте, мені дещо спало на думку.

Адвокат і дівчина здивовано перезирнулись. Еллері зупинив машину біля великого кам'яного будинку з зеленими ліхтарями біля під'їзду, зайшов усередину й за чверть години, насвистуючи, вийшов.

— Що все-таки сталося? — невдоволено запитав Торн, дивлячись на золені ліхтарі.

— Те, що має бути доведене до кінця.

Еллері рушив назад, доїхав до перехрестя й повернув ліворуч.

— Ви не туди їдете! — захвилювалася Еліс. — Ми щойно звідти приїхали. Не може бути, щоб я помилилась.

— Ви не помиляєтесь, міс Мейх'ю. Так воно й є…

Дівчина відкинулась назад і зблідла. Здавалося, сама думка про те, що вони повертаються туди, вселяла в неї жах.

— Річ у тому, що ми справді їдемо назад, — доказав Еллері.

— Назад?! — спалахнув Торн, випростуючись.

— Ох, невже ж не можна забути про тих страшних людей? — простогнала Еліс.

— Я маю погану славу впертої людини, — всміхнувся Еллері. — Крім того, ми дістали підкріплення. Огляньтеся назад, і ви побачите, що за нами їде поліційна машина. А в ній — шеф місцевої поліції і кілька надійних хлопців.