Рувім Фраєрман - Дикий собака Динго

— Він розпалював поблизу доріжки багаття.

— Розкажи нам про те, що ти пам'ятаєш.

Коля пам'ятав небагато.

Він розповів про гористий край на півдні, де біля сірих доріг, нагрітих сонцем, за кам'яними огорожами темніє шерехате листя винограду, а вранці кричать осли.

— І все-таки діти слухали його, не ворушачись.

Тільки Таня, здавалося, нічого не чула. Вона весь час дивилася крізь вікно, де перший сніг падав на голе дерево. Воно вже починало тремтіти.

«Виноград, виноград, — думала Таня. — А я, крім ялин і ялиці, нічого не бачила».

Вона замислилася, силкуючись уявити собі не виноград, а хоч квітучу яблуню, хоч високу грушу, хоч хліб, що росте на полях. І уява малювала їй небачені квіти й колосся.

Вчителька, спершися на підвіконня, вже давно стежила за нею.

Ця дівчинка, яку вона любила більше за інших, починала її непокоїти.

«Чи не думає вона вже про танцюльки? Чудова пам'ять її не ослабла, але погляд неуважний, а минулого разу з історії вона відповідала тільки на «добре».

— Таня Сабанєєва, ти не слухаєш на уроках.

Таня насилу відвела одг вікна погляд, що блукав у її далекій мрії, і підвелася. Вона ще була не тут. Вона ще ніби не повернулася із своєї незримої далечини.

— Чого ти мовчиш?

— Він нецікаво розповідає.

— Це неправда. Він розповідає добре. Ми всі слухаємо його з задоволенням. Хіба ти була коли-небудь у Криму і бачила Олексія Максимовича Горького? Подумай тільки — живого Горького!

— Мій батько мене туди не возив! — сказала Таня тремтячим голосом.

Тим більше тобі слід послухати.

— Я не слухатиму його.

— Чому?

— Тому, що це не стосується уроку з російської мови.

Хтозна-що вона верзла.

Вчителька поволі відійшла од вікна. Її легкі, звичайно тихі кроки гучно лунали в класі. Вона йшла до Тані, прикро вражена, і її очі суворо блищали, спрямовані нерухомо вперед.

Таня покірно чекала.

Передаси після уроків батькові, щоб він завтра прийшов до мене, — сказала Олександра Іванівна.

Вона суворо глянула на Таню, на її палаючий лоб і губи, і здивувалася, як ураз зблідли ці губи, які щойно вимовили такі зухвалі слова.

— Я передам матері, вона прийде, — тихо сказала Таня.

Вчителька зволікала. Вона думала: «Що відбувається з нею? — і не знаходила відповіді.— Можливо, цей хлопчик хвилює її?»

Олександра Іванівна вирішила піти до неї додому. Її рука піднялась і торкнулася Таниних пальців.

— Ти не обманеш мене своєю нечемністю. Нехай ніхто не приходить. Я прощаю тобі цього разу. Але знай: ти зараз поводилася не так, як повинна поводитися піонерка. Ти думаєш не те, що кажеш. А ти завжди була справедлива. І що з тобою, мені незрозуміло.

Вчителька, все ще збентежена, відійшла до своєї кафедри.

Всі сиділи нерухомо і мовчали. Тільки дівчинка Женя обернулася назад так швидко, що ледве не скрутила собі товсту шию.

— Таня просто закохана в нього, — сказала вона пошепки Фількові.

Він штурхонув її ногою.

Але що поробиш, коли ця базіка така дурна і в її голові, вкритій кучерявим волоссям, не було ніякої фантазії!

А Таня стояла, тримаючись руками за парту. Пальці в неї безсило тремтіли. Вона б упала, якби її воля мовчала, як мовчав її скутий язик.

— Чого ж ти стоїш? Сідай, — сказала Олександра Іванівна.

Дозвольте мені сісти за іншу парту.

— Чого? Хіба тобі незручно сидіти з Женею?

— Ні, зручно, — відповіла Таня, — але це дерево за вікном завжди розважає мене.

— Сідай. Яка ж ти чудна!

І Таня сіла за останню парту, де не було нікого, крім неї.

— Сідай і ти, Колю, — сказала вчителька.

Вона зовсім забула про нього, думаючи про Таню. Але й тепер, коли вона згадала про Колю, він не поворухнувся.

Він стояв, трохи нахилившись уперед, наче під ним була не рівна підлога, а стрімка стежка, що вела на високу гору; обличчя в нього почервоніло, примружені очі дивилися вперто.

— Добре, Колю, — сказала вчителька. — Сідай. Я тобі ставлю «відмінно».

— Дозвольте мені сісти на місце Сабанєєвої Тані?

— Та що це з вами?

Але все-таки вона дозволила.

І він сів на лаву поряд з дівчинкою Женею тільки через упертість.

Таня лишилася сама. Вона подивилась у вікно, справді сподіваючися, що не побачить дерева. Але і звідси його було видно. Перший сніг уже вкрив гілки. Він не танув. Перший сніг кружляв над його головою, що зникала в туманному небі.