Джон Гришем - Інформатор

— А кому тоді відомо? З ким ми можемо поговорити? — запитала Лейсі.

— Якби у вас не було хороших інформаторів, ви б мене не знайшли. У них і запитайте.

Лейсі та Г’юго перезирнулися. В уяві обох одразу виник образ Грега Маєрса, який плаває на своєму човні десь на Багамах. У руці він тримає холодне пиво, а з приймача лунає голос Джиммі Бафетта.

— Ми це зробимо трохи пізніше, — запевнив Г’юго. — Але зараз нам потрібен хтось із місцевих, хтось, хто знає казино.

Мейс похитав головою.

— Моє єдине джерело — це Вілтон, а він не з балакучих. Не знаю напевне, як багато йому відомо, але сюди, у Старк, просочується лише дещиця інформації.

— Ви не могли б зателефонувати Вілтону і попросити його зустрітися з нами? — запитала Лейсі.

— Який мені з цього зиск? Я вас не знаю. Невідомо, чи можна вам довіряти. Впевнений, що наміри у вас хороші, але ви втручаєтеся у справу, яку не зможете контролювати. Навіть не знаю. Мені потрібен час, щоб усе обміркувати.

— Де живе Вілтон? — запитав Г’юго.

— У резервації неподалік казино. Він намагався отримати там роботу, але йому відмовили. Ніхто з моєї родини там не працює. Їх просто не наймають. Що ж, це політика.

— Тож він ображений?

— Не те слово. Ті, хто виступав проти казино, занесені до чорного списку і тому не можуть там працювати. Вони отримують виплати, але не роботу.

— Як ці люди ставляться до вас? — поцікавилась Лейсі.

— Більшість, як я уже говорив, вірить у те, що я вбив Сона, їхнього лідера. Тому співчуття від них я не очікую. Прихильники казино ненавиділи мене від самого початку. Можна не сумніватись, що фанатів серед своїх у мене небагато. Через це страждає вся моя родина.

— Якщо суддю Макдовер викриють і її провину буде доведено, це якось допоможе у вашій справі? — запитав Г’юго.

Мейс повільно підвівся і потягнувся так, наче відчував біль, потім ступив кілька кроків у бік дверей, повернувся назад. Іще раз потягнувся, розім’яв суглоби пальців, сів на місце і взяв у руку слухавку:

— Навряд. Мій суд відбувся надто давно. Усі її рішення вже намагалися оскаржити дуже хороші адвокати. Ми маємо підстави вважати, що вона не раз була несправедливою. Повторне судове засідання мало б відбутися ще десять років тому, але апеляційний суд завжди на її боці. Хоча й не одноголосно. Справді, фактів було чимало, але вони свідчили переважно на мою користь. Все вирішила більшість — і ось я тут. Двоє тюремних інформаторів, завдяки яким мене засудили, раптово кудись зникли кілька років потому. Ви знали про це?

— Я читала про це, — відповіла Лейсі.

— Обидва просто в повітрі розчинились, до того ж одночасно.

— Ви маєте якісь припущення?

— Дві версії. Кожен із них був відомим у злочинних колах, справжні перевертні, яких трохи привели у порядок перед засіданням. Вони стверджували, що я вихвалявся вбивством у в’язниці. Проблемна у роботі з інформаторами полягає в тому, що вони схильні часто змінювати свої свідчення. Отож, перша версія така: справжній убивця вирішив прибрати їх до того, як у них з’явиться нагода це зробити. Я думаю, все так і було.

— А друга версія? — запитав Г’юго.

— Інформаторів убили мої люди, щоб помститись. Версія сумнівна, але повністю відкидати її теж не варто. Емоції тоді просто зашкалювали, тож можливо все. Хай там як, а вони зникли і ніхто їх не бачив уже багато років. Сподіваюсь, що вони мертві, адже я тут через них.

— Нам заборонено обговорювати деталі вашої справи, — спинила його Лейсі.

— Повірте, нікого не хвилює, що ми тут з вами обговорюємо. Тепер це лише формальність.

— Виходить, що у цій справі маємо уже чотирьох покійників, — зазначив Г’юго.

— Як мінімум.

— Насправді їх більше? — запитала Лейсі.

Мейс кивнув головою, але детективи не могли зрозуміти, чи варто це сприймати як знак згоди. Врешті в’язень таки відповів:

— Це залежить від того, як глибоко ви будете копати.

Перша будівля суду, збудована за кошти платників податків Брансвіка, згоріла під час пожежі. Наступну знищив ураган у 1970 році. Після цього влада округу затвердила новий дизайн, що передбачав використання великої кількості цегли, бетону та сталі. Його результатом стала потворна будівля, що нагадувала ангар у Радянському Союзі. Вона мала три рівні, небагато вікон і вкритий металом дах, який почав протікати з першого ж дня. У ті часи округ, до якого частково входили території Пенсаколи і Талахассі, був негусто заселений. На пляжі не валялось розкидане сміття. Згідно з переписом населення 1970 року, тут проживали 8100 білих людей, 1570 темношкірих та 411 корінних американців. Через кілька років по завершенні будівництва нового приміщення суду життя в окрузі пожвавилось. Забудовники поспішали звідусіль, щоб побудувати в ньому готелі та житлові будинки. Їх приваблювали кілометри диких недоторканих пляжів, і згодом «Смарагдові береги» перетворилися на