Олександр Палей - Навіщо Україні НАТО

Терористи змушені спрямовувати обмежені ресурси проти своїх основних цілей у США, Великій Британії та в деяких інших державах Західної Європи, які вони розглядають як основу західного світу. Україну, як і решту держав Центрально-Східної Європи, терористи не розглядають у такій якості. У 10 державах НАТО в Центрально-Східній Європі станом на 2006 рік не було здійснено жодного терористичного акту.

На Заході розглядають НАТО і ЄС як дві складові частини європейської економіко-політичної системи, де ЄС відповідає за економічну інтеграцію, а НАТО — за питання безпеки, обопільно доповнюючи одне одного.

Відомий американський політолог Збігнев Бжезинський відзначив, що «американське зацікавлення у демократичній Європі є величезним. На відміну від американської присутності в Японії, НАТО підсилює американський політичний вплив і військову силу в серці Євразії. Оскільки союзні європейські нації все ще значною мірою залежать від захисту з боку США, будь-яке розширення європейського політичного впливу є розширенням американського впливу».

Як стверджує Збігнев Бжезинський, «більш широка Європа слугуватиме короткостроковим і довгостроковим інтересам США. Більш широка Європа одночасно поширить зону впливу США без одночасного створення Європи, політично інтегрованої настільки, щоб вона становила виклик США в сенсі геополітичного значення».

Унаслідок вступу до ЄС 10 нових членів у травні 2004 р. до ЄС приєдналася група центрально- та східноєвропейських країн, які виступають за непорушність зв'язку з НАТО у сфері безпеки та за те, щоб європейська оборонна складова розвивалася в межах НАТО. Американці кажуть, що країни Східної Європи були серед найбільш ентузіастичних претендентів на вступ до НАТО, оскільки вони «знають ціну свободі».

Існування НАТО суттєво полегшило відносни між членами ЄС, які в минулому мали складну і конфліктну історію відносин, зокрема Німеччини і Франції, Німеччини і Польщі, Німеччини і Чехії, Румунії і Угорщини.

Через військову слабкість Європи, наявність серйозних, історично вкорінених суперечностей між державами континенту, Європа без НАТО втрачає значну частину свого політичного потенціалу. Крім того, жодна країна Європи не може стати геополітичним лідером, достатньо потужним для цієї ролі та водночас таким, щоб її лідерство було сприйняте іншими країнами Європи.

Великі геополітичні цілі, що вимагають значних зусиль, як-от розширення меж політичної Європи, не можуть бути вирішені на рівні національних урядів Європи. Вирішувати значні геополітичні завдання країни Європи можуть лише за допомогою наднаціонального об'єднання. Однак досі країни Європи спромоглися вирішити в межах ЄС такі завдання лише за умови, що їхня реалізація не викликала значного зовнішнього опору. ЄС довго перебував у стадії планування свого розширення і остаточно визначився з питання максимізації кількості нових членів у 2004 р. до 10 лише після того, як НАТО ухвалив рішення про чергове розширення на 7 держав у 2002 р.

Ймовірно, гіпотетична безпосередня загроза безпеці країн Європи могла б мобілізувати їх на адекватні політичні зусилля та зміцнити їхню солідарність без задіяння «зовнішнього чинника» в особі США. Однак, ослаблення військових і політичних ризиків у Європі у зв'язку з розпадом СРСР і Варшавського договору позбавило держави Європи одного з важливих рушійних імпульсів до проведення амбітної зовнішньої політики.

США виступали головним прихильником розширення НАТО, разом з країнами-членами НАТО, які були сусідами країн-претендентів. Так, зокрема, вступ Польщі до НАТО лобіювала Німеччина, вступ країн Балтії — насамперед Польща і Данія. «Старі» члени НАТО намагаються створити навколо себе безпечне геополітичне середовище. Але для того, щоб діяти у межах категорій боротьби за зони геополітичного впливу, у держав Європи бракує як можливостей, так і політичної волі. У Європі є три достатньо потужні у політичному, економічному і військовому сенсі країни (Німеччина, Велика Британія і Франція), але немає жодної великої держави, яка б могла за своїми силовими характеристиками наблизитися до США чи Росії. Брак великих країн передбачає й відсутність засобів і політичної волі реалізувати значні геополітичні цілі. Так, у Німеччині ситуація з вступом нових членів до НАТО характеризувалася браком інтересу та особливими відносинами з Росією, що було зумовлено залежністю Німеччини від зростаючих обсягів поставок енергоресурсів з Росії, бажанням гарантувати виплати по російських позиках Німеччині, наданим у 1990-х рр., та розумінням того, що східний кордон Німеччини є безпечним завдяки останньому розширенню НАТО, і що питання безпеки не залежать від вступу нових членів до НАТО. Тобто у питаннях розширення НАТО мотивація поведінки навіть такої провідної країни Європи, як Німеччина, не зумовлювалася питаннями, що мали місце за межами її кордонів або кордонів її сусідів. Тож НАТО зміцнює силову складову Європейського союзу, перетворюючи його фактично на нову велику державу, робить Європу невразливою для зовнішнього тиску та спроб розколоти через ворушіння старих проблем.

З середини 1990-х років у Європі почалися спроби організації самостійної від НАТО системи безпеки в Європі. Ця ідея особливо поширилася після зникнення радянської загрози для Європи внаслідок розпаду СРСР, що викликало дискусію щодо доцільності лідерства США у питаннях безпеки в Європі в нових геополітичних умовах.

Нездатність європейських країн без